Хто святкував, хто працював, але підсумовували всі
Минулий тиждень, який, звісно ж, як і завжди, проходив для усіх по-різному, об’єднав громадян України святом — Днем нашої Незалежності. Хто святкував, хто працював, але підсумки підбивали всі. Як і годиться повнолітнім: нам — вісімнадцять.
Олексій КРАВЧУК, директор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса:
— У нас все добре! Закінчили фестиваль «КіноЛев», зініційований Олесем Дзиндрою, який ми проводили разом із Музеєм ідей. Мали прекрасну ретроспективу фільмів Інгмара Бергмана, і це було подією не тільки для організаторів заходу, а й для всіх львів’ян, тому що зараз такого кіно просто немає! З доброго ще те, що ми вже понад три тижні тому відкривши 22-й театральний сезон, граємо вистави. Глядач скучив за нами — це засвідчили заповнені вщерть зали. А поточного тижня з аншлагами пройшли наші «Наркіс» за Сковородою, «Забави для Фауста» за Достоєвським та «Марко Проклятий» за Стусом. Ці роботи є для нашого театру золотим ключиком, яким ми відкриваємо серця глядача. Розпочали репетиції й над новими виставами. Перша — за творами Богдана-Ігоря Антонича, 100-річчя від дня народження якого святкуватимемо 5 жовтня. Паралельно робимо виставу «Між двох сил» Винниченка. А ще з позитивів — мої відвідини галереї Primus, де відкрилася виставка художника Сашка Романюка. Залюбки роздивлявся його колажі на теми китайської та японської символіки, каліграфії, поезії, філософії... День незалежності ми в театрі не святкували. Просто зранку привітали одне одного, на тому й усе! Нема коли святкувати! Хоча... Свято — це завжди добре. Масові попсові заходи — теж незле. Але мені хочеться, щоби на свята Львів ставав суцільним театральним майданчиком, бо в нашому місті кожен куточок дихає історією, і це дуже добре можна було би обіграти театральними засобами.
Юрій ШВЕДА, політолог, кандидат політичних наук, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Негатив цього тижня в тому, що курс долара знову починає зростати. Погане й те, що у Львові знову збільшилися ціни на проїзд у маршрутках. З першого погляду, плюс 25 копійок — річ нібито й дрібна, але показова, оскільки стосується багатьох людей і демонструє реальний стан речей — не так, як нам про це голослівно говорять по телебаченню, а як воно є насправді. Та й узагалі: що стосується цін, то я не побачив тенденції до зниження на жоден товар, на жодну послугу, хоча, якщо послухати звіти прем’єр-міністра, то все в нас іде на покращення і здешевлення. Що ще поганого? Юлія Володимирівна виступила з ініціативою про створення органів по боротьбі з корупцією у державній владі. Я був тим дуже подивований, бо маємо вже доста органів, які борються з корупцією і давно мали б викорінити її. Але проблема в тому, що створення нового органу по боротьбі з корупцією — це новий виток корупції й нічого іншого! У час, коли люди втрачають роботу і не тільки, створення нових структур такого плану — це марнування грошей платників податків, що є неприпустимим! З позитивів... Це наша 18-та річниця, яка є світлим промінчиком у тому мороку, в якому ми всі зараз перебуваємо. Мене дуже потішило, що на святкуванні було багато молоді, що люди були в українських строях і що це — традиція, яка вже стала модерною, популярною. Я дивився на молодь, яка, очевидно, вже має іншу ментальність, ніж ми, і думав: є надія, що ми вийдемо-таки з тієї кризи, в яку нас завела недолуга влада.
Андрій ЮРАШ, релігієзнавець, кандидат політичних наук, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— У святкові дні я мав можливість трохи побути із сім’єю, подумати, поміркувати і прийняти якісь важливі рішення. Друге, що було позитивного... Після багатьох організаційних моментів я завершив написання великої аналітичної роботи. Щодо інших сімейних справ, то я дуже радий, що моя дружина спромоглася на дуже високому рівні провести європейський чемпіонат із покеру. В Україні вперше відбувся такого рівня захід після визнання покеру спортом. Чемпіонат був зорганізований у небувало короткі терміни — за три тижні — й фактично став прелюдією до того, що Україна очікує на Євро-2012. Якщо говорити про негативи... Болісно усвідомлювати, що кінець літа і ментально, і психологічно налаштовує на більш сумну хвилю, ніж на початку літа.
P.S. Користуючись службовим становищем, дозволю й собі сказати кілька слів про події тижня. Ніколи в житті не мала вишитої сорочки. А перед Днем незалежності аж закортіло її придбати. Моя вишиванка — не парадова, не яскрава, з льону, вишита білими і зеленими нитками. Планувала, що вдягну її тільки на свято. Та де там! Обновка так припала до душі, що й досі вилізати з неї не хочеться. Й чоловікові подобається — засипав компліментами. Ще з приємного те, що моя мама, котра сім років була майже нерухома через важкий перелом, почала потроху пересуватися. Хай у ходунках, хай майже повзком, хай на кілька сантиметрів, але ж самостійно! Сподіваюся, що відтепер кожного дня мамусина дистанція невпинно збільшуватиметься. А ще цього тижня я на «Однокласниках» знайшла шкільну подругу, з якою не бачилася... тридцять вісім років. Тепер ми з моєю тезкою — нерозлийвода. Дуже радію, що вона така ж красуня, як і у шкільні роки. Не хотілося б закінчувати на негативі, але... На початку травня мій чоловік взявся до озеленення майданчика перед нашою багатоповерхівкою. Купив саджанці слив, яблук і горіхів, посадив, попідв’язував, кожного вечора поливав. Тривала його радість рівно тиждень, а потім деревця зникли. Знову поїхав на ринок, повторив ту саму «процедуру». І знову саджанці «розсмокталися»... Епопея з висаджуванням тривала ціле літо. Терпець чоловікові урвався акурат на День незалежності, коли вранці 24 серпня майданчик перед нашим будинком знову був голий як коліно. І коментувати я це не буду. Бо ми — повнолітні.
