Хтось має це зробити
Вельмишановна Ларисо Олексіївно!
Оце читав «День» за 29—30 січня і не міг не звернути уваги на ваші слова: «А «День» узагалі існує в ізоляції...». Далі ви кажете: «Я не знаю точної причини, чому так, але відчуваю, що її походження — там, де і всіх інших українських проблем». Ваші відчуття кажуть вам правду, а щоб краще зрозуміли «точну причину» цього, то я дозволю собі висловити свої думки з цього приводу.
Цих причин є, на мою думку, дві. Перша з них полягає в тому, що ваша газета дуже багато уваги приділяє історії, подіям і постатям минулих часів. Не хочу сказати, що це погано, навпаки, це дуже добре, але... Прочитає людина про Хвильового чи про князя Острозького і скаже: «Дуже добре. Дізнався дещо нового і цікавого. Спасибі авторові й редакції» — і все. Правда, дехто висловлює подяку і в листах до редакції.
Історичні матеріали — головним чином інформаційні, просвітницькі, хоч нерідко вони мають характер невеликих досліджень. Але від цього вони не можуть мати особливого впливу на читача, не можуть виробляти в нього глибшого розуміння сучасного і перспективи руху в майбутнє. Друга причина полягає в тому, що в газеті мало матеріалів теоретичного характеру. Якщо якісь теоретичні елементи є, як у публікаціях Юрія Щербака чи Оксани Пахльовської та інших авторів, то вони порівняно незначні. А як нам завжди була потрібна теорія! Особливо в такі надзвичайні моменти нашої історії, як доба УНР чи перехід від тоталітаризму до свободи. Та й сьогодні вона дуже потрібна, і насамперед — теорія розвитку й теорія свободи. Адже розуміння цих складних, але надзвичайно важливих сьогодні для нас проблем дуже спрощене. Розвиток розуміється приблизно так: ось прийдуть інвестори, вкладуть гроші в нашу економіку — й ми будемо розвиватись. А про свободу... вважається, що вона в нас уже є. Особливо свобода слова. Кожен може пащекувати, скільки йому заманеться. Це було б смішно, якби не було так сумно.
Звичайно, у нас є якісь філософи, які повинні би ці проблеми осмислювати, але, як мені здається, вони такі далекі від пекучих проблем сьогодення, як небо від землі.
А тому, якби ваша газета більше уваги приділяла теоретичним проблемам, від цього виграла б і сама газета, і читачі, та й усе суспільство. Звичайно, газета не може публікувати філософських трактатів, але життя завжди підкидає такі проблеми, які вимагають глибшого осмислення. Візьмімо хоч би останні події нашого суспільного життя-буття. Ось Ющенко, висуванець Майдану, катастрофічно провалився на виборах і потягнув до прірви колишню свою соратницю Тимошенко.
Хіба це не прекрасний привід для серйозних роздумів філософсько-політичного характеру? Яких змін потребувало наше суспільне життя в момент приходу Ющенка до влади? Яких змін чекало суспільство, народ? Чому майже нічого з потрібного й очікуваного президент не здійснив? Можливо, йому завадили його риси характеру, такі, як надмірна переоцінка своїх здібностей і можливостей? Віра у свою непогрішимість? Нетерпіння поруч з собою яскравих талановитих особистостей? Мстивість? (Досить згадати хоч би двох губернаторів і шістьох послів, звільнених в останні дні.) Чи просто банальне нерозуміння того, що треба робити?
Ось тут і повинні були йому допомогти засоби масової інформації, і насамперед — серйозні газети. Але щось я не пам’ятаю, щоб були в газетах серйозні публікації на тему «Де ж ваші реформи, пане Президенте?». А такі публікації були потрібні. Президентові треба було пояснювати, що треба робити, щоб стати справжнім президентом, треба було вчити його бути президентом... На жаль, йому не пояснювали, його не вчили, а сам він не до кінця зрозумів те, що і як він повинен робити. А тому й не відбувся як справжній президент.
Як бачите, шановна Ларисо Олексіївно, моя думка зводиться до того, що відчуття ізоляції у вас зникне тоді, коли ви дещо зміните газету. Звичайно, це важко зрозуміти, а ще важче зробити, але іншого виходу я не бачу.
А важко буде це робити тому, що суспільство наше не відчуває потреби в теорії, в нових ідеях. Взагалі та обставина, що ці нові ідеї не користуються попитом, свідчить про одне: суспільство перебуває у застої. Олігархи задоволені тим, що вдалось захопити з народного майна, а роботяги мовчать, задоволені роботою (якщо вона є) і мізерною платнею.
Так що висловлювати якісь нові теоретичні ідеї — це дуже непроста й невдячна справа, але комусь же треба це робити.
