Концертне життя
Безкоштовний сир буває тільки в мишоловках, — це вам кожна миша скаже. Спитайте мешканця будь- якого європейського міста: як ви, шановний, думаєте, чому Мадонна не виступає у вас на площі на який-небудь День Незалежності... Уганди? Можу посперечатися — у відповідь у найкращому разі почуєте здивоване хмикання.
Тепер спитайте будь-якого киянина або харків’янина — щось давно у нас великих концертів в місті не було: ані Глюкозу не бачити, ані «Уму Турман» не чути? — і людина замислиться, почне згадувати, кого ж вона в останнє бачила, кого б побачити хотіла, та й правда, чому так довго ніхто не виступав?
Прагнення нашого народу до всього дармового і безкоштовного незнищенно, вічне і не підлягає сумніву. Купити квиток на концерт — грошей шкода, та й навіщо? Ось прийдемо на площу, заліземо на пам’ятник найближчий чи на постамент який — і все майже як на долоні! Навіть виконавців видно — ось та «мурашка» зліва, червоненька така — це наша мегазірка першої величини! Ну і що, що під фонограму, ну і хай не видно, не чутно і ноги всі відтоптали — але ж безкоштовно!
Ви потрапляли під хвилю цунамі коли-небудь? Не траплялося? А по закінченню такого «народного гуляння» доводилося по місту ходити? Враження, мені здається, однакові. Натовп суне, не розбираючи дороги, завали сміття і пляшок — по коліна, і добре ще, якщо пляшки пластикові, а не скляні. А то ще й «перелітна» склотара трапляється, — як кажуть, «на кого Бог пошле». І, до речі, до машин «швидкої» на таких заходах не проб’єшся — черга. У того серце прихопило, цьому склом руку порізало, а в когось — найсильніше алкогольне отруєння.
Особливо шкода маленьких дітей, яких батьки тягають на такі «культмасові» заходи. І штовхають крихітку таку, і загубитися вона боїться, і взагалі — пізно, спати хочеться, а мама-тато умовляють — ну зачекай ще пару годин, потім, може, твій улюблений салют буде.
Хочеться звернутися до всіх любителів такого дозвілля — добродії хороші, ну невже ж вам шкода ті самі тридцять-сорок гривень витратити замість пива на квиток? На той же концерт, того ж виконавця, — але в нормальній, хоча б трохи більш цивілізованій обстановці? Диск собі придбайте, нарешті! На фестиваль сходіть, повноцінний — на «Чайку», на «Країну мрій»…
Не чують. «Пішли сьогодні на площу, там хтось виступатиме!» — «А що за свято?» — «Та хто його знає, чи то День води, не то Свято пожежника…».
Хоча даремно я лаюся, напевно. Адже якби не такі концерти — навряд чи нам вдалося б почути (і побачити!) самого сера Елтона Джона.
От якби ще Мадонну привезли…
