Країна «Дня»

Сьогодні ми продовжуємо друкувати відповіді наших читачів на анкету «Дня» присвячену десятиріччю газети. Десять років «Дня» — це клуб своїх експертів та читачів, які стали активними учасниками процесу обміну інформацією та думками; щорічні міжнародні фотоконкурси, де можуть брати участь як професіонали, так і аматори; постійні історичні сторінки «Україна Incognita» й «Історія та «Я»; книжкові проекти газети; читацькі конференції та співпраця з університетами. «День» завжди намагався разом зі своїми співрозмовниками осмислити сьогодення й можливе майбутнє країни, новітню історію в постатях і характерах. За роки існування нашої газети гостями редакції були спортсмени й міністри, лідери партій та посли інших країн, письменники та керівники телеканалів, філософи й чиновники. Ті люди, які не тільки займають ключові посади в державі, але й своїми особистими досягненнями дуже багато зробили для країни. Напередодні ювілею газети ми запропонували всім її читачам та друзям розповісти про свій «День» та свою країну.

1. Ваш погляд на роль «Дня» в новітній історії України.

2. За якими іменами, рубриками в «Дні» ви слідкуєте?

3. Хто з гостей «Дня» за роки вашого спілкування з газетою став для вас несподіваним відкриттям?

4. Які з порушених на сторінках газети тем ви найчастіше обговорюєте з рідними та друзями?

5. Якою постає Україна на шпальтах «Дня»? Наскільки, на ваш погляд, наша сучасна держава звільнилася від негативного досвіду радянської системи?

6. Чи вплинув «День» на ваше світосприйняття? Якими є ваші особисті надії та сподівання на найближче майбутнє?

7. До десятиріччя газети вийшла шоста книга із серії «Бібліотека газети «День» — «Мої університети» Лариси Івшиної. Що ви думаєте про цей видавничий проект?

8. Розкажіть трохи про себе та про те, як розвивалися ваші стосунки з газетою «День».

«День» СТВОРИВ СВІЙ ОСОБЛИВИЙ СТИЛЬ ЖИТТЯ»

1. Я вважаю, що газета «День» багато зробила не тільки для становлення новітньої історії України, а й для увічнення історії минулих років. Майбутнього й сьогодення не буває без минулого, й завдяки «Дню» минуле України не забуте, й ця пам'ять дає можливість нашій країні повноцінно жити далі. У цьому аспекті хочу відзначити величезний внесок Джеймса Мейса, за творчістю якого я завжди стежила з особливою цікавістю.

Що ж до новітньої історії, то я можу сказати, що дуже часто вона й створюється на сторінках «Дня» — тобто видання не просто описує події, що вже відбулися, як це робить більшість ЗМІ, а й дає прогноз на майбутнє, й за рахунок глибокого аналізу дозволяє читачеві передбачити, як розвиватимуться події й що буде далі. Більше того, за 10 років роботи «День» розробив свій особливий стиль і смак, і ті політики, які читають цю газету (а я знаю, що таких дуже багато), стараються цей стиль наслідувати. От і виходить, що «День» — це свого роду «законодавець» певних «мод», що впливає не тільки на світогляд самих читачів, а й на тих, про кого він пише.

2. Я читаю весь «День». Проте в мене є й улюблені автори, яких читаю передусім, якщо бачу в газеті. Дуже люблю статті Клари Гудзик, і я дуже вдячна «Дню» за книжку цього автора — «Апокрифи Клари Гудзик», я купила її одразу, й тепер вона — одна з моїх улюблених. Завжди читаю матеріали Ігоря Сюндюкова, а також обов'язково читаю матеріали кореспондентів зі Східних регіонів — мені це дуже близько, і я завжди оцінюю події на Сході України саме за матеріалами «Дня» (особливо стежу за тим, що відбувається на моїй батьківщині — в Дніпропетровську, й дуже вдячна кореспондентові Вадиму Рижкову за матеріали, а також читаю статті Ганни Хрипункової про Донецьку область). Проте я з однаковим інтересом читаю й статті кореспондентів Західної України. Особливо ж мені подобається стиль Ірини Єгорової.

3. Я завжди читаю рубрики «Гість «Дня» й «Актуальне інтерв'ю» — мені дуже подобається, що в одній статті може бути порушений цілий спектр найрізноманітніших питань, які не вмістиш і в десять матеріалів на тему! Однак не можу сказати, хто саме з гостей газети мене вразив найбільше — ці зустрічі завжди цікаві і важливі для читачів.

4. Взагалі,«День» — це свого роду наше сімейне читання. Я читаю його на роботі, в Інтернеті, а чоловік — удома, вже в друкованому варіанті. А обговорюємо публікації ми зазвичай вечорами — це в нас свого роду ритуал такий. Правда, багато вдома говоримо про політику, так уже повелося, що останніми роками вона опинилася на першому місці одразу для багатьох українців. І обговорюємо, звісно, загальнополітичні проблеми України, інтерв'ю з політиками, аналітику, представлену в рубриці «Подробиці».

5. Приємно, що на шпальтах «Дня» ми бачимо нову Україну — не тільки в політичному сенсі, а й у всіх інших — і в культурному, суспільному плані також. Я вже говорила, що «День» створив свій особливий стиль життя, й мені подобається саме така Україна — Україна газети «День», у якій немає місця старим пережиткам, стереотипам і поглядам на життя. І, я думаю, наша країна вже достатньо виросла зі свого минулого — достатньо для того, щоб усвідомити його, оцінити й переусвідомити. Доказом цього може бути хоча б серія «Чому Сталін нас нищив», яку я прочитала з величезною цікавістю. І хоча мені було з чим там посперечатися, я все одно рада, що в моїй улюбленій газеті публікуються такі матеріали. Так, на сторінках «Дня» є наше минуле. Але це не пережиток, а переусвідомлення, аналіз і данина поваги навіть до його страшних, негідних сторінок. Якщо в нашій країні всі так стивитимуться до нашої історії, Україна вже зовсім скоро стане більш вільною, оновленою державою.

6. У моїй бібліотеці є всі книжки з «Бібліотеки «Дня». І нову книжку я куплю обов'язково! А що ж до наступного тому… Я була б рада, якби «День» публікував більше збірок найкращих статей своїх же авторів — тут навіть не стільки важлива якась загальна тема, скільки спроба зберегти свого роду «класику» «Дня», об'єднану в одному-єдиному томі.

7,8 Безумовно, «День» вплинув на мене. Можу навіть сказати, що ця газета багато чого змінила в моєму житті. Я стала більш терпимо ставитися до історії й до нашого сьогодення, стала більше уваги приділяти цілій низці проблем, яких раніше не помічала. Можна сказати, що після мого знайомства з «Днем», а я можу сказати, що я знайома з ним усі 10 років його існування, тому що я знайшла й прочитала майже весь його архів ранніх номерів, я дуже змінилася. Я також живу «в стилі «Дня» — більш духовному, серйозному, глибокому, й мені подобається саме таке життя!

Анастасія ВОРОТИНСЬКА, кандидат філологічних наук

«ПОСТІЙНЕ ЧИТАННЯ «Дня» ДАЄ ГРУНТ ДЛЯ РОЗДУМІВ»

1. Посилаючись у своїх численних публікаціях на наявний як негативний, так і позитивний історичний досвід розвитку, «День» дає добрі підказки тим, хто «наверху» повинен приймати важливі державні рішення. Аналізуючи те, що було, можна грамотно прогнозувати те, що буде.

2. Розгортаючи газету, шукаю передусім публікації Віталія Княжанського. Його економічні викладення, підтверджені достовірними цифрами, завжди переконливі і не потребують коментарів.

Як і раніше, з інтересом читаю все, що пише Клара Гудзик, хоч, на мій погляд, вона злегка зациклена на католицизмі. Вважаю, що якщо в країні йде таке інтенсивне конфесійне зростання багатьох, часом досить продуктивних, релігійних напрямів, можна було б, для користі читачів, приділити їм частину своєї уваги.

3. По-моєму, всіх, хто відвідує редакцію, дає інтерв'ю, можна занести до списку відкритих газетою персон. Виділити когось окремо не беруся.

4. Пріоритетними для обговорення, як правило, стають теми політики, економіки та історії, рідше — культури та релігії.

5. На мій погляд, деякі публікації на загальноукраїнські теми подаються в надто оптимістичному рожевому світлі. Тоді як сучасна Україна, на превеликий жаль, до негативного досвіду радянської системи додала такий само негативний досвід переходу до ринкової моделі господарювання. Особливо показовий у цьому плані процес приватизації, що призвів до розшарування суспільства на багатих та бідних.

6. Похитнути або змінити світосприймання дорослої людини буває досить важко. Зрозуміло, постійне читання газети дає грунт для роздумів і допомагає реально оцінювати те, що відбувається в країні.

Особисті надії в основному зводяться до очікування поліпшення економічних показників у країні через інтеграцію до ЄЕП з Росією, Білоруссю та Казахстаном.

7. Було б непогано, якби «День» узагальнив і опублікував напевно цікавий матеріал із життя та роботи на різних державних посадах Євгенія Марчука. Думаю, що це цілком під силу головному редактору газети.

8. Знайомий з газетою вже 9 років. Читаю й постійно розвиваюся, оскільки читаю з олівцем і багато чого беру на замітку. Беру участь у посильних конкурсах. Одного разу навіть став призером.

Дмитро МАРТИНОВ, працюючий пенсіонер, Київ

БЕЗ ЖОВТИЗНИ

1. Я знаю «День» ось уже п'ять років і вважаю, що це одна з небагатьох українських газет, яка не схожа на жовту пресу. У ній переважають серйозні статті на серйозні теми: економіка, політика, суспільство... І я дуже ціню передусім аналітичні матеріали на ці теми — шкода, що для інших видань України це рідкість. І саме тому до думки «Дня» прислухаються не тільки прості громадяни, а й політики, чиновники, депутати. Її цитують у відомих телепрограмах і в інших виданнях. У «Дня» є ім'я й авторитет. І все це, безумовно, впливає на історію України загалом: «День» передбачає події та аналізує їх, і, спираючись на матеріали цієї газети, країна будує свою історію.

2. У газеті здебільшого я стежу за шпальтою «Економіка» (улюблений автор — Віталій Княжанський), але завжди читаю все найцікавіше й у інших рубриках — «Суспільство», «Подробиці». Дуже люблю історичні рубрики газети й творчість Костянтина Рильова — ніколи не пропускаю його матеріалів. Ну і, звичайно, читаю все, що стосується Донецької області. На мій погляд, це дуже цінно.

3,4. В основному ми обговорюємо теми, що стосуються політики, вступу України до НАТО, євроінтеграції, відносин з Росією. Дуже важливі теми, що стосуються цінової політики держави та становища української та російської мов. На Сході України вони обговорюються дуже активно.

5. Думаю, негативний досвід радянської системи вже в минулому. Зараз Україна на шляху до Європи, на шляху реформ у всіх сферах і передусім в економіці. Єдиний недолік держави — це відсутність або недостатність професіоналів в органах влади, висока корумпованість чиновників, об'єднання політики й бізнесу. Кожна партія «знає», як швидко підняти Україну до рівня європейської держави. Але коли партія отримує владу, виходить, що насамперед члени цієї партії поспішають проштовхнути свій бізнес, збагатитися за рахунок населення України. А коли нарешті справа доходить до народу, їм «заважають» їхні опоненти. От і виходить, що за постійним діленням влади, бізнесу, грошей справа до справжніх реформ не дійде.

6. По суті, я починав читати пресу саме з «Дня» — тобто до цього видання не було жодної газети, яку б я читав так само регулярно й постійно, як «День». Звісно, це вплинуло на мій світогляд, адже коли читаєш одну й ту саму газету постійно, вона стає ніби вираженням твоїх думок і почуттів, ти з нею погоджуєшся й ти розумієш «День». Я радий, що в Україні є таке видання. Більше того, я почав читати цю газету ще коли був студентом, і відтоді майже ніколи не пропускаю жодного номера. Звісно, це впливає на світогляд, виховує, примушує думати. І я вдячний «Дню» передусім за те, що він навчив мене думати, аналізувати події в країні й самому задуматися про її майбутнє.

Що ж до особистих надій, то передусім у мене є надія на те, що чесних і патріотичних людей у владі буде дедалі більше, й рано чи пізно Україна зробить упевнений крок у бік Європи. Для цього, на мій погляд, насамперед треба скоротити штат і підвищити зарплату держслужбовцям, залишивши на службі дійсно професіоналів. А також вести активну боротьбу з корупцією.

Артем БУЛГАКОВ, державний службовець

«БАЖАЮ НОВИХ ВИСОТ!»

1. На мій погляд, «Дню» успішно вдається широко та різнобічно відображати сучасну історію на своїх сторінках. Кожна важлива подія розгортається на шпальтах незалежним словом, цікавими коментарями політичних експертів, істориків, учених...

2. Найбільше полюбляю п'ятничний випуск газети — в кінці тижня «День» значно «товстіший». Зокрема, рубрика «Культура» щоразу дивує не лише новими іменами, а й відкриває біографії незаслужено забутих письменників, культурних діячів, співаків, акторів.

Ніколи не була байдужою до рубрики «Пошта «Дня», пишаюся тим, що й моє прізвище було на сторінках цієї шпальти. А ще подобаються ліричні «статті-оповіді» автора рубрики «Хронік целюлози» Дмитра Десятерика.

3. Найбільше мені запам'яталися зустрічі з Ліною Костенко. Щирі судження відомої «шестидесятниці» — про суспільство, українську культуру, мистецтво — завжди зачіпають за серце.

4. Час від часу обговорюємо у колі сім'ї перипетії вітчизняної політики. Так уже сталося, що в кожній українській родині це тема номер один.

5. Україна майже завжди постає на шпальтах «Дня» різнобічною країною. Відчувається, що у нас таки є свобода слова та можливість вільного висловлювання своїх думок (особливо після помаранчевих подій 2004 року).

6. Як і більшість людей в нашій державі, я відчуваю глибоке розчарування в політиці. Але сподіваюся, що в людей все ж таки повернеться довіра до влади.

7. Хотілося б побачити книгу про відомі постаті української культури: поетів, письменників, музикантів...

8. Мені 23 роки, працюю вчителем німецької мови. Маю також досвід журналіста (працювала в міській газеті «Про Житомир»). А особисте знайомство з «Днем» розпочалося з появою на його сторінках моїх есе в рубриці «Щоденник». Це було неймовірне відчуття — викладати на папері маленьку частинку своєї душі.

Вітаю всіх авторів й читачів «Дня» з 10-річчям газети! Бажаю «Дню» нових висот!

Оксана КРИЖАНІВСЬКА, Житомир

ГАЗЕТА ТРЬОХ ПОКОЛІНЬ

1. Новітня історія України для мене особисто почалася 1991 року, коли довелося розлучитися з комуністичними постулатами, на яких мене виховували мало не з дитячих пелюшок. Процес усвідомлення національних почуттів українця в пенсійному віці проходив спочатку болісно. Мінялися поняття щодо багатьох догм розвитку країни та суспільства. У хаосі подій шукав своє місце в новій Історії і я. І хто Я, і з ким мені по дорозі? З лівими чи правими, з націонал-демократами чи лібералами? Кого підтримувати на виборах? Не попутників шукав, а споріднених за духом людей. Читав газети різного напрямку, але задоволення не отримував через велику кількість не фактів, а «розважалівки» і забиття мізків жовтою жуйкою. І несподівано газета «День» зі зваженим рівнем інформації, з інтелектуальним історико-філософським аналізом. З її допомогою поступово розкривалася правдива історія України в прагненні поколінь предків до самовизначення, до відродження української культури і мови.

2. В жодній іншій газеті немає такої постійної історичної рубрики, як сторінки «Україна Incognita» або «Історія та Я». На відміну від шкільних підручників, вони дають уроки історії в сучасному викладі, допомагають усвідомити події давніх часів такими, якими вони були насправді. Не знаючи істинної історії минулого, важко осмислити, де ми сьогодні і на якому місці в світовій історії. Із задоволенням читаю матеріали на цю тему у викладі Ю. Шаповала, В. Панченка, статті з філософськими поглядами С. Кримського і М. Поповича. Схиляюся з глибокою повагою перед талантом Клари Гудзик за її невтомну працю з розкриття історії церковних проблем і за книгу «Апокрифи».

3. З гостей «Дня» яскраво запам'ятався Борис Ілліч Олійник. Його ми знаємо, як поета і письменника, як політика і депутата, а тут я побачив людину, щиро наділену національною ідеєю і абсолютно несхожого на соратників по партії. І, дійсно, він як «біла ворона» в червоному таборі. На відміну від позиції компартії, що заперечує Голодомор 1932—1933 р.р., як геноцид, він один із перших заявив ще 1988 р. в Кремлі про страшну трагедію українського народу. Недаремно ж хтось одного разу сказав про нього, що він сам по собі — «людина-партія». У нього, на відміну від єдиновірців, своя позиція, незаражена ідеологією, і завжди власна думка про події, що відбуваються. Він дивовижно чесний українець і Патріот з великої літери. За ним стоять вчинки, гідні для наслідування.

Відверто кажучи, і можливо, це не толерантно прозвучить, але на сторінках газети запам'ятався з іншого боку і Л.М. Кравчук — екс-президент країни. Неодноразово хотілося порадити: «Леоніде Макаровичу! Я Вас глибоко поважаю за розвал СРСР, за «Декларацію про незалежність», Ви і так, як Особистість увійдете до історії України, але Ви вже зіграли першою скрипкою свою солов'їну пісню і відійдіть у сторону, не фальшивте, не псуйте й так неструнку мелодію оркестру». Виражає він у принципі погляди соціал-демократів, і міркує про подійні справи країни начебто щиро й правильно, але його практичні справи не відповідають дійсності.

Приємно було через «День» дізнатися про нові імена людей, наділених турботою про долю інтелігентної книги в Україні. Бесіда з розумною та мужньою жінкою Валентиною Кириловою, директором видавництва «Основи», була знайомством і з його фундатором Соломією Павличко, яка зробила набагато більше корисного, ніж уся політична еліта разом узята. Завдяки С. Павличко, українська академічна книгозбірня збагатилася не лише творами класики світової філософії, але й фундаментальними книгами з економіки, державного управління та інших галузей науки.

4. За останні два роки моя родина в колі трьох поколінь: дід, сини, дорослі внучки за допомогою «Дня» сперечалися й обговорювали в основному теми політики та виборів. Ви правильно чините, надаючи сторінки газети представникам різних політичних партій і влаштовуючи дискусії політологів. Вони допомагають об'єктивно розібратися, хто є хто, хоча, за деяким винятком, усі вони одного поля ягоди. Активно допомагаючи «ногами, руками та голосовими зв'язками» вершити помаранчеву революцію на Майдані, відстоюючи свої права, ми з надією чекали після перемоги братання в ім'я майбутнього України. Але для Ю. Тимошенко все закінчилося «розбитими ночвами» — пам'ятаєте, як у казці О.С. Пушкіна після капризів старої «…не хочу быть столбовою дворянкою…». Інші союзники, забувши гучні обіцянки і застрягши в амбіціях, загрузли в розбраті, не поділивши портфелі і ситі посади. Нещодавно прочитав у «Щоденнику» (1876 р.) А. Кистяківського: «Малоросійська інтелігенція — це скептики і резонери, це істинні ще нащадки козаків. Це й примушує думати, що малоросійське плем'я нездатне створити якусь політичну особу. Тим більше, що в попередні віки воно являє слабкі зачатки цього. Ми знаємо малоросійське плем'я під Польщею, знаємо його й під владою Росії. Але про самобутність його політичного існування історія нам не говорить. Тим часом, усі ці люди, що нагадують малоросів XVII ст., здатні лише до розбрату, до взаємних заздрощів. Старше покоління: Костомаров, Куліш, Белозерський і Симонов у взаємній ворожнечі. Це чотири гетьмани одночасно, як бувало в XVII ст. в Україні. Індивідуалізм малоросів разючий, нездатність до організації також». Понад сто років минуло відтоді й мимовільно задаєш собі питання, начебто всі вивчають історію зі шкільної лави, але чому, добравшись до влади, геть зовсім, забувають помилки минулих поколінь?

Дуже показово, що «День» у цьому питанні цілеспрямовано викладає уроки історичної пам'яті, розкриваючи сенс вчиненого, щоб вплинути на суспільну свідомість. Будучи в душі оптимістами, — адже історія чогось вчить, — ми все ж таки сподіваємося, що набутий досвід буде засвоєно всіма: і політичними діячами, і суспільством загалом, забазікати й ошукати яке стає все важче.

5. Не можна не бачити, що 15 років незалежності для України — термін занадто малий, щоб звільнитися від негативного впливу радянської системи. На жаль, біля керма країни й регіонів як і раніше залишаються хамелеони зі старим багажем із компартійного оточення, які, забувши про колишні ідеали, ніяк не можуть зупинитися в розбазарюванні народного добра. Але за 10 років, я впевнений, на сторінках «Дня» з'являться імена політиків нового покоління, які не повторюватимуть помилок бездарних попередників. Україна підноситиме свою економіку, але повільно, великі ще об'єктивні чинники: зовнішній — тиск Росії, внутрішній — боротьба кланів за сфери впливу в економіці.

6. Чи вплинув «День» на моє світосприймання? Безперечно, так, але не можна сказати, щоб я погоджувався з усіма авторами газети. Однак, завдяки об'єктивній добірці статей, у мене виховувався прискіпливий смак до висвітлення злободенних питань. І безперечно інше — газета стала близьким, інтелектуальним другом родини, бо те, що я відповідаю на запитання анкети — це результат позитивного впливу газети на мій світогляд. І я вдячний «Дневі» за вміння подавати матеріали, які змушують думати й міркувати.

7. Поява бібліотеки «Дня» — це рідкісне явище в газетній журналістиці. Ще до появи першої книги в мене склалася своя домашня книгозбірня зі сторінок «Україна Incognita». Я й зараз продовжую збирати цікаві сторінки, бо кожного разу знаходжу в них щось нове із забутих імен і фактів стародавньої історії України. Тому моє побажання — доповнити перший том — другим томом «Україна Incognita». Мені завжди подобалися виступи Лариси Олексіївни в студентських аудиторіях про роль газети та її вплив на проблеми сучасного суспільства. Вона — майстерний професійний оратор, її відповіді чіткі та ясні, стосуються вони питань мови чи політичних проблем України. Гадаю, що книга «Мої університети» буде корисною і для вимогливого читача, і для журналістського братства, а в моїй книгозбірні газети «День» стане шостою за рахунком.

8. На закінчення трохи про себе. Мені трохи менше 80 років. Інвалід ВВВ, на фронт потрапив у 16 років. Після війни працював на Колимі майже 10 років, а потім понад сорок років на передаючому радіоцентрі в Броварах. За фахом — радіоінженер. Газета «День» стала для мене своєрідною віддушиною, куди я можу звернутися зі своїми думами. «День» неодноразово друкував мої листи, але першим подарунком було моє знайомство з Кларою Пилипівною. Її поради та зауваження допомогли мені написати про рід Філіпченків статтю, опубліковану в газеті повною сторінкою. Немає такої акції газети, в якій я не взяв би участі хоча б один раз. Для Чорнухинської книгозбірні моя родина передала 25 книг. У листопаді 2004 р. на книжковому ярмарку я був на презентації книги «Війни і мир…». Відвідував фотовиставки газети неодноразово, а у вересні 2005 р. брав участь у її конкурсі. Так що я зараховую себе до категорії друзів і активних читачів газети «День».

Борис ФІЛІПЧЕНКО, м. Бровари

1. Загалом, позитивна роль, але якась неясна...

2. Ще не визначилася, оскільки читаю газету рідко... Спасибі за журналістське розслідування М. Касьяненка «На «газовій бомбі» («День» №149, 6 вересня 2006 р. с. 1, 6). Такі в нас «підприємці» — альянс авантюристів з бюрократією.

3. Приємною несподіванкою стала «присутність» в газеті Ірини Хакамади.

4. Економічні і політичні, як такі, що впливають на економіку, і, тим самим, на рівень мого життя і життя моїх дітей. Добре б правові. Ще історичні. Цікаво.

Бажаю тим, хто пропонує нове виховання і освіту, дати хороші основи знань з предметів, життєво важливих для будь-якої людини: про принципи здорового харчування, фізіологію, хімічні процеси організму і його фізику, про права людини і дитини, про закони, що захищають дітей, підлітків і юнаків від батьків, ровесників, вчителів і сторонніх, про стосунки родинні, трудові, про ведення бухгалтерії витрат у домі, про стосунки статей, починаючи з природних і закінчуючи правами і етикою, про обов'язки перед майбутнім і т. д., тобто, знання з проблем кожної людини, незалежно від професії, посади і державного замовлення.

5. Не визначеною, різноспрямованою... Не звільнилося, а дещо змінилося, пристосувавшись до умов, що змінилися.

6. Дещо оптимізував, тим, що у людей, які здаються мені гідними, є робота, прибуток. Особисті? Жодних надій, навпаки, «не так швидко робиться, як мовиться»...

7. Серії не знаю... Потрібні книги для формування нової етики, нового ідеалу соціальної особистості.

8. Пенсіонерка 1948 р. н. З мінімальною пенсією. Незатребувана ніким людина з нереалізованою університетською історичною освітою, широкою самоосвітою, уміннями в багатьох професіях, в тому числі робітничих... Газету переглядаю на пошті, зацікавилася оголошенням про літературний конкурс, потім про дискусії, тобто тим, що дає мені шанс діяти, і надію на прийняття мене.

Ольга ФЕДОРОВА, с. Веселе, Крим