Культура й декларації
12 листопада на шпальті «Пошта «Дня» був опублікований лист Ігоря Шуригіна «Завдання для майбутнього президента». З основною думкою, висловленою в підзаголовку «Економічне диво неможливе без духовності, етики та моралі», я повністю згоден, тому мої зауваження стосуватимуться лише окремих моментів у позиції автора.
Пан Шуригін демонструє неупереджене ставлення до обох фаворитів передвиборчих перегонів, але не варто так категорично узагальнювати, адже кандидати стоять на дуже різних, а багато в чому й протилежних позиціях.
Пан Шуригін, перш ніж стверджувати, що для програм обох кандидатів, «зорієнтованих, в основному, тільки на економіку та політику», характерна «повна відсутність... розділів, присвячених розвитку етики, культури та духовності», напевно ж переглядав програми й не міг не помітити принаймні сьомого з Ющенкових «Десятьох кроків назустріч людям» з промовистою назвою — «Сприяти духовності, зміцненню моральних цінностей». Там у стислому вигляді викладено саме ті постулати, які повторено паном Шуригіним у його публікації: згадано і про створення умов для розвитку особистості й високого культурного рівня громадян, і про орієнтацію суспільства та держави на загальнолюдські цінності (свободу, демократію, повагу, толерантність, справедливість тощо), і про активну участь громадян у вирішенні державних проблем, і про свободу слова.
Не можу не торкнутися і програми Виктора Януковича. Хоча вона і справді значною мірою справляє враження «зорієнтованої лише на економіку й політику», проте й там уважний читач зможе знайти такі слова, як зміцнення сім’ї, реалізація прав жінок, забезпечення дітей-сиріт, підтримка книговидання, кіномистецтва, театру, народної творчості, бібліотек і музеїв, збереження архітектурно-культурної спадщини та міжконфесійна злагода.
Все ніби дуже гарно, й на цьому можна було б припинити полеміку, коли б не відомий усім факт, що на пострадянських просторах передвиборчі програми й обіцянки зовсім не передбачають їхнього виконання чи відповідальності за невиконання. Тобто повинно мовитися не про декларації кандидатів як такі, а про реальну здатність (і навіть бажання) кожного з них виконати обіцяне.
А взагалі, у кількісному вимірі долю будь-яких виборів вирішують не інтелектуали, а людські маси, що йдуть за тим політиком, який переконливіше говорить. Навіть в економічних питаннях, які для маси часто є першочерговими, люди більше схильні вірити нереальним, але гарним обіцянкам, аніж тверезій аналітиці. Що вже тоді говорити про культуру й духовність, про які українські громадяни інколи не мають часу навіть подумати! Відповідно й у програмах кандидатів у президенти народ передовсім шукає шляхів вирішення найбільш нагальних проблем. Це аж ніяк не добре, можливо, навіть загрозливо, але від цього нікуди не втечеш.
