Львів’яни хочуть тепла і стабільності
Кілька разів поспіль, готуючи колонку «Що хорошого? Що поганого?», дивувалася, що львів’яни майже не говорять про погане. Сподівалася, що й цього разу почую лише приємне. Аж ні! Тільки одна з моїх п’яти візаві виявилася цілком задоволеною життям. Чи то перехід «зима — весна», що зазвичай наражає людей на депресію, спричинив критику в решти інтерв’юерів, чи ситуація в країні нарешті почала чіпати за живе...
Таїсія ЛИТВИНЕНКО, народна артистка України, актриса і режисер Львівського національного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької:
— У мене, як і завжди, все добре. А тепер — тим паче, бо весна настає. Кожної вільної миті стараюся вийти на вулицю — ловлю сонце. А ще радію, бо біля мене — прекрасний чоловік, який любить і шанує. Біля мене й старший син Юрко і невістка, і це теж дуже добре. Через кілька днів приїде й молодший — Назар. І це — знову радість. Дуже рада, що з успіхом пройшла прем’єра «Невольника» в нашому театрі, якого поставив мій чоловік — Федір Стригун. І що ще мені потрібно?! Сама готуюся до нової прекрасної роботи з нашими прекрасними акторами. А ще — приймаю компліменти від мужчин, що дуже гарно виглядаю... Хіба ж цього мало?.. Я щаслива жінка!
Богдан МОЧУРАД, керівник оркестру Львівського національного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької:
— З доброго те, що ми готуємо зараз програму, яка називатиметься «Оскари, Оскари, або Пісеньки зі статуетками». Це спільний українсько-польський проект, у якому братимуть участь актор і акторка варшавського театру «Рампа». Вони виконають двадцять пісень, які отримали в різні роки «Оскар» як найкращі саунд-треки до фільмів. Програма, на мою думку, дуже цікава, бо виконуватиметься дуже гарна музика, до якої ми зробили дуже гарне аранжування. Тому підготовка до проекту — суцільна втіха. Добре й те, що нарешті йде весняна погода. Щодо поганих вражень, то мені не подобається те, що виробляють наші політики, відтак є тривога за майбутнє держави. Ще з поганого те, що серйозно захворіли два мої оркестранти. За це також переживаю.
Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом» (телеканал ЗІК):
— Погане те, що я став свідком торжества місцевої наруги над природою — під виглядом сформування крон відбувається тотальне обрізання дерев у парку ім. Богдана Хмельницького, біля якого я мешкаю. Бачив, що пообрізали по самі стовбури бідні клени — там вже не алея, а два ряди стовпів і пнів. А очільники відповідного управління міської ради називають це нормальним явищем, точніше — формуванням дерев, тоді як всі експерти за голову хапаються... Я не експерт, звичайно, але теж цим переймаюся. Погано й те, що я побачив у день уродин Шевченка біля пам’ятника Кобзареві — натрапив на нещасних людей, які стояли на морозі в одних вишиванках, співали, тремтіли і, напевно, кляли свого Кобзаря, тому що було дуже холодно. А співали вони для сорока двох людей — я порахував. Половина з них — міліціонери. Інша половина — люди старечого віку, яким й пересуватися, напевно, важко. Отаке було вшанування Шевченка в самому центрі Львова, проти якого я завжди протестую. Погано те, що я вкотре переконався, що в Україні культ святкування Шевченка — абсолютно формальний. Шевченко, на жаль, мертвий для наших сучасників, його не прочитують, його меседжі до сучасних українців не достукують. І оці дні — 9 та 10 березня — показують, що Шевченко у нас — не в головах, а на п’єдесталах. І він не говорить із сучасниками своїми текстами, а це мене дуже засмучує. Добре те, що до Львова приїхав мій товариш з Донецька, якого я не бачив 13 років. Сподобалися мені його оцінки Львова. Він сказав, що Львів прекрасний-занедбаний, і це, як на мене, дуже добра оцінка — людини, що тверезо мислить. Мені сподобалось, що товариш не догоджав мені, не казав «Ох, як тут красиво!». Його оцінка спонукає мене констатувати занедбаність, яка, на жаль, не додає місту... Добре також те, що наступного тижня я матиму гарну культурну програму, матиму у клубі «Пікассо» танцювальний вечір, а потім піду у філармонію на Шевченківський вечір. І дуже сподіваюся, що він не буде формально-вишиваним — чекаю душевності, якою, сподіваюся, наснажуся.
Леонід ЗАШКІЛЬНЯК, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Доброго настрою додає святкування 350-річчя нашого університету. Це приємна подія, пов’язана з випуском нових книжок, в цілому — із загальною сприятливою атмосферою в нашому навчальному закладі, і це створює дуже позитивний настрій. З великим інтересом прочитав «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко й отримав від цього величезну втіху. Залюбки також прочитав у «Дні» прекрасні статті Євгена Сверстюка та Івана Дзюби, присвячені Шевченкові. Оце з позитивних емоцій, напевно, й все. З негативних... Це — загальна суспільно-політична обстановка в країні, яка тривожить у зв’язку із тим, що відбуваються якісь незрозумілі, а може, й зрозумілі речі, пов’язані з арештами політичних діячів, з численними актами корупції, про які щодня говорять медіа, а також пов’язані з позицією нашої інтелігенції, що досить несміливо заявляє про ситуацію в країні.
Олег НЕМЧИНОВ, громадський діяч:
— Чесно кажучи, позитиву майже не бачу. Чому? Бо тотально зростають ціни на всі продукти, послуги, пальне. Серед негативів, власне, ті процеси, які й призвели до такого тотального зростання цін. Йдеться про Податковий кодекс, про підприємства, які згортають роботу. Серед чинників, які впливають на це, — абсолютна непродуманість компенсаторних механізмів: держава запровадила для підприємців єдиний податок, який збільшив на них податкове навантаження, в той же час не передбачила, як підприємець відроблятиме ті кошти. Те саме стосується пального: з одного боку, ввели акциз, який мав би скеровуватися на ремонт доріг, з другого боку, бачимо, в якому стані дороги — і в області, і в містах. Отож позитиву я не бачу. Єдиний невеличкий позитив у своєрідній «Весні народів» на Близькому Сході, і ці події дуже схожі на ті , що відбувалися 1848 року в Європі. Можливо, ці події матимуть значення й для України — у сенсі позитивних зрушень.
