«Люди не бояться бути щедрими»

Олександр НАЗАРЕНКО, редактор районної газети «Наше слово» (м. Мена), голова Асоціації регіональних ЗМІ:

— Засмутила і продовжує засмучувати відсутність змін у державі. Мабуть, глибоко в надрах влади певна робота йде, і, може, навіть у позитивному напрямку. Але зовні це ніяк не проявляється. Люди вже втомилися очікувати. А найгірше те, що ніхто з людьми не спілкується, не намагається пояснити, що відбувається сьогодні й чого очікувати завтра. Як на мене, влада знову наступає на старі граблі: попри більшу відкритість порівняно з попередниками, існують величезні проблеми в комунікації із суспільством. Особливо це відчувається на нашому районному рівні.

Розчаровує новообрана Верховна Рада. Хоч нині там є люди, яких я добре знаю і поважаю, повільність і закритість роботи парламенту морально просто виснажує.

А оптимізму додає небайдужість людей. У нашому містечку за кілька днів організували і провели дві великі благодійні акції. І обидві зібрали солідні суми пожертвувань. До нашої редакції завітала жінка, котрій ми допомагали збирати кошти на лікування сина. Розповіла, що все гаразд, хлопець одужує. А ще люди постійно допомагають армії. Це просто диво! Людей лякають інфляцією, зменшенням соціальних виплат, безробіттям, підвищенням комунальних тарифів аж у чотири рази, а вони не бояться бути щедрими!

Світлана КАМИШНА, педагог Чернігівської спеціалізованої школи для дітей з вадами слуху:

— Головна подія тижня — благодійний аукціон дитячих творчих робіт, який моя жіноча організація «Сороптимістки» провела на базі школи для дітей з вадами слуху з нагоди Святого Миколая. Благодійники придбали всі 45 дитячих робіт, і сумарно дітки отримали собі на подарунки 5500 гривень, тобто кожна дитина «заробила» від 100 до 510 грн. Мені дуже приємно, і я вдячна всім чернігівцям, які відгукнулись на цю справу. А ще наші благодійники настільки були захоплені святом, яке підготували для них дітки з особливими потребами, що вирішили зробити подарунок школі — магнітофон, якого нам так бракує для музичних занять.

Ще мене дуже порадувало те, що я як президент Чернігівського клубу «Сороптимістки» нещодавно отримала запрошення на міжнародну зустріч у Португалію. Наш клуб єдиний в Україні отримав таке запрошення. Це дуже почесно. Мабуть, наші проекти вразили колежанок із Європи.

А засмутити мене може тільки одне — стан здоров’я моїх близьких, все решта — тимчасове. Це уроки життя, які я сприймаю філософськи. Моя рідна Україна зараз переживає дуже складні часи, і мені не байдуже, що буде надалі, але я розумію, що на все воля Божа. Маємо робити все, що від нас залежить заради миру, не слід панікувати. Молюся за всіх нас із вірою та надією.

Юрій ТРОФИМЕНКО, керівник громадської організації «ЦГТ АХАЛАР»:

— Легше від того, що вже потроху починає довшати день, що відключати світло почали більш-менш очікувано, за графіком. Залишилося дуже радісне почуття від того, що минулими вихідними ми підготували і реалізували дуже корисну справу під назвою «Коло миру». Зустріч відбулася в селі Андріївка неподалік обласного центру, де в садибі зеленого туризму зібралися 70 небайдужих творчих людей, щоб відпочити в прекрасному куточку природи й поспілкуватися про те, як можна мирно і з повагою одне до одного залагоджувати конфлікти. Ми разом готували їжу, майстрували меблі, медитували й писали листи миру. Кожен займався тим, до чого лежала душа. Цей проект був необхідний для того, щоби переосмислити події, які відбуваються в нашій країні, щоб люди усвідомили, що насильство породжує тільки насильство. Отже, «Коло миру» — це наша відповідь на виклики сьогодення, на суспільно-політичну кризу, це наш крок до миру. Варто відзначити, що цей крок відбувся в межах українсько-німецького проекту Peace — Peace — Playground.

А засмутило те, що наші новообрані депутати ще й не починали дбати про країну, що долар злетів до захмарних висот, і це викликає певне занепокоєння.

Валентина СВИСТУН, майстер з виготовлення капелюшків:

— Звичайно, радує сім’я допомогою та підтримкою. До Нового року отримала дуже цікаві замовлення на виготовлення нових святкових капелюшків та аксесуарів. Мене дуже надихає, що своєю творчістю я реалізовую задуми інших, що, у свою чергу, розвиває мене як майстра, додає впевненості в собі та своїх силах. Радує, що людям уже дещо набридли китайські товари, й вони вибирають наш вітчизняний hand made. І від цього ще тепліше на душі, що твоя праця і творчість недаремні, що на мої вироби є попит, багато замовлень. І споживач уже готовий платити за якість та ексклюзивність речі, виготовленої за індивідуальним замовленням.

Засмучує, звісно, ситуація в країні, підвищення цін і взагалі якась невизначеність, що буде далі й чого чекати наступного року. Взагалі-то я вже кілька місяців не дивлюся ТВ, усі новини дізнаюся з Інтернету, а тут якось увечері натрапила на випуск теленовин і проплакала півночі, дуже сумно на душі...

Сергій ЛАЄВСЬКИЙ, директор Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського:

— Музей як соціальна інституція не може не реагувати на події, що визначають долю країни, тому ми звернулися до матеріалів, у яких описано участь наших земляків у боротьбі проти збройної агресії сусідньої держави й терористичних угруповань на території Луганської та Донецької областей, і підготували експозицію «На наших плечах Україна». Нова виставка відкрилася у військово-історичному музеї — відділі Чернігівського історичного музею.

Експозицію створено у співпраці з Чернігівським обласним та міським військкоматами, військовими частинами міста, прикордонним загоном, громадськими організаціями і завдяки родичам та друзям воїнів. Тут представлені нормативні акти, карти бойових дій, нарукавні знаки військових частин та добровольчих батальйонів із Чернігівщини, які воюють у зоні АТО, форма, військове спорядження, прапори України з підписами учасників бойових дій та волонтерів, фрагменти зброї та боєприпасів.

Родичі воїнів передали нам особисті речі, документи, фото Миколи Бурлаки, Вадима Лободи, Віталія Рябого, Володимира Тітарчука, Івана Кононовича, Володимира Близнюка, Олександра Будька, Дениса Чередниченка. Про кожного з них розповідає «Книга пам’яті полеглих героїв», у якій вміщені 73 нариси. Наймолодшому — Артемові Усу із села Марківці Бобровицького району, бійцю Національної гвардії України, не було ще й 20 років, а найстаршому — Олегові Міхнюку із села Мала Дівиця Прилуцького району, командиру «афганської» роти добровольчого батальйону «Айдар», мало б бути 49 років. Вічна слава героям!