«Менше турбулентності!»

Людмила БАБЕНКО, доктор історичних наук, завідувачка кафедри історії України ПНПУ:

— Хотілося б завжди говорити лише про хороше, тому і почну з цього. Цьогоріч на власні очі побачила, як працює безвіз. Безвізовий режим і мій новий паспорт дали можливість побувати з родиною в Чорногорії, Хорватії, Албанії, подивитися, як живуть балканські країни, дізнатися, що думають пересічні громадяни про нас. Повірте, про Україну думають у хорошому ключі, переймаються нашими проблемами принаймні ті люди, з якими довелося познайомитись. Вони дуже вболівають за долю миру в нашій країні та майбутнє наших східних територій. І насправді реально оцінюють роль Росії у війні, розв’язаній на території України. 

Передусім європейці відзначають працелюбність українців, готовність братися за будь-яку роботу. Хотілося, щоб ці трудові зусилля та ентузіазм наших людей знайшли своє застосування саме в Україні.

Попри хороший відпочинок, найщасливішим  для мене моментом було повернення в Україну. Тоді приходить усвідомлення, що ти можеш жити і почувати себе щасливою людиною лише тут, яким би земним раєм не видавалися інші країни.

А вдома на мене чекала гарна новина: пам’ятка архітектури, Петровський Полтавський кадетський корпус знайшов свого законного господаря — тепер ним опікуватиметься Міністерство юстиції. З’явилася надія, що перлина епохи класицизму в історичному центрі нашого міста знову набуде своїх первісних обрисів і стане окрасою Полтави.

Щодо негативних вражень і певних особистих хвилювань, то після дострокових виборів не полишає внутрішнє відчуття постійної тривоги, навіть коли тобі добре і ти в гарному настрої. Передусім турбує те, як буде працювати новий парламент. Якщо для майбутніх депутатів, яких обрали до Верховної Ради ІХ скликання, потрібно проводити спеціальний лікнеп, то, даруйте, на які закони ми можемо від цього парламенту очікувати? Інший момент: спеціально для новообраних парламентарів влаштовують певний ознайомлювальний курс, де вони почують, чим займаються депутати, як працює технічне забезпечення тощо. Однак з групи, яка мала працювати, не з’явилося 50% учасників. Парламент ще не розпочав свою роботу, а прогульники вже з’явилися.

Ще мене схвилювала новина, що не лише вчорашня команда Януковича почала підіймати голови, а ще й лідер неіснуючої, забороненої в Україні Комуністичної партії подав позов до Окружного адміністративного суду про відновлення її діяльності. Загалом хочеться більше стабільності, менше політичної турбулентності в нашому суспільстві. Нам лише залишається бути оптимістами.

Вікторія РОДIЧЕВА, громадська активістка і просто мама:

— Хороше і погане у нашому житті, як завжди, поряд. Днями моя 14-річна донька отримала паспорт громадянки України. Дуже приємно, що ця процедура в рази стала простішою. Рада, що цей хвилюючий момент у житті моєї дитини не був затьмарений величезними чергами, багатьма походами по інстанціях тощо. Для нас це було особливо важливо, адже донька з інвалідністю (ДЦП). Зі звичайного смартфона скористалися можливістю електронної черги, обрали зручний для нас час візиту до ДМС і за лічені хвилини вже на місці пройшли необхідні процедури. Потім онлайн дізналися про готовність паспорта та забрали його, витративши на це ще 5 хвилин.

Усе було б чудово, якби ще хтось подбав про зручність розташування ДМС. Значна віддаленість від зупинок громадського транспорту є проблемою не лише для людей з інвалідністю. Наші дороги і транспорт здебільшого не пристосовані для вільного пересування людей на інвалідних візках чи з порушеннями зору, людей з дітьми на дитячих візочках чи велосипедах — перелік довгий. Неврахування потреб різних категорій населення перетворює звичайну поїздку/похід до ДМС на своєрідний квест.

Останній час у мене якраз характеризувався напруженою боротьбою за права людей з інвалідністю на доступне середовище, доступну освіту. Уже три роки ми боремося за те, щоб полтавська школа для дітей з порушеннями зору мала зручний пандус та відповідала будівельним нормам. На словах нас чують, але будують за принципом «щоб відчепилися», а не щоб зробити споруди справді доступними для всіх без винятку.

Маю надію, що колись усе зміниться, а люди з інвалідністю зможуть відвідувати без надзусиль будь-які заклади, зокрема освітні, безперешкодно потраплятимуть до будь-якого супермаркету, діти на інвалідних візках зможуть користуватися гойдалками, як і їхні однолітки.

Iрина САДОВНIКОВА, представниця ГО «Сіті Лаб»:

— З хорошого. У Кадетського корпусу з’явилася надія на порятунок. Будівля, яка є пам’яткою архітектури національного значення, понад 20 років пустує, десятки разів горіла, з неї знімали дах, виламували решітки з вікон і дверей. На позачерговій сесії Полтавської міської ради її передали на баланс Державної судової адміністрації. Шкода, що велика частина будівлі стане недоступною через облаштування там судів, але наразі це єдиний шанс зберегти її хоч якось.

Вихідними у Полтаві відбувся Велопарад дівчат. Близько 50 учасниць проїхали містом колоною. Це було дуже красиво і атмосферно, такий собі невеличкий Амстердам! Ще з велосипедних новин: у місті вперше пройде національний конкурс «Велопрацедавець року», який відзначає найбільш зручні для користувачів велосипеда офіси або компанії. Конкурс заохочує роботодавців створювати для співробітників умови, які дають змогу приїжджати в офіс велосипедом. Я є локальною координаторкою цього конкурсу від громадської організації «Сіті Лаб», у якій займаюся напрямком розвитку велоруху.

В одному з мікрорайонів міста створилась активна спільнота мешканців. Вони об’єдналися зі спільною метою — зробити свій мікрорайон більш комфортним та цікавим, зокрема, для дітей. Проводять покази мультиків, дитячі дискотеки, лекції та заняття на теми сортування сміття на кількох майже ніяк не облаштованих просторах. Мене дуже мотивує така ініціативність людей, підкріплена діями та спільною ціллю. Те, що створено за ініціативи та участі самих мешканців, буде підтримуватися ними і надалі, адже це відображає реальні потреби людей.

Погане. Дивлячись на поточні ремонти у місті, хочеться ридати. Від застарілості підходів, з якими працюють і замовники, і комунальні служби, і підрядники. Як наслідок, кошти витрачаються на те, що вже через кілька років стане або новою проблемою, або від поганої якості просто розвалиться. Це і «дитячі майданчики», і ремонти дорожнього покриття вулиць без урахування потреб пішоходів, велосипедистів, маломобільних мешканців. Це й зрубування дорослих дерев, які, можливо, ще можна було врятувати. Всі ми знаємо, що Полтава — зелене місто, місто парків і скверів. Але вже кілька років поспіль у нас зрубують удвічі більше дерев, ніж висаджують. Чи довго ще ми з такою динамікою залишимось «зеленим містом»?