«Молодь готова брати відповідальність»

Ігор ПОГРІБНИЙ, кандидат філологічних наук, доцент, директор Навчально-наукового інституту української філології та соціальних комунікацій Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького:

— Сьогодні події, які відбуваються в зоні АТО, турбують найбільше. Кожен із нас звикає до думки про те, що реалії сучасного світу вимагають не просто жити, а виживати, боротися. У післявоєнні роки, по завершенні Другої світової війни, нас виховували в пацифістському дусі, привчали до розуміння, що панує мир і ніщо нам не загрожує. Але наразі виявляється, що світ значно жорсткіший, жорстокіший, і щоб вижити в ньому, треба мати міцні зуби. У міждержавних відносинах політика нейтралітету, відсутність армії, озброєння, на мою думку, сьогодні не формують поваги з боку сусідів, а навпаки — провокують їх загарбати, відірвати собі ласий шматок.

Серед приємних моментів можна відзначити випуск наших студентів, вступний сезон, завдяки якому ми набрали нових першокурсників. Радий, що все благополучно склалося. Останній місяць літа, відпускного періоду і канікул добігає свого завершення. Початок нового навчального року — це завжди приємні клопоти. Необхідно належним чином підготуватися й забезпечити плідний навчальний процес як для студентів, так і для викладачів. Щоб студенти мали хороші знання, а колеги — відповідні ставки та години для роботи. Прислухаємось до кожного викладача і забезпечимо доброзичливі, комфортні для кожного умови роботи і навчання. Хочеться, щоб усім було добре.

Днями наша університетська громада на чолі з ректором університету Олександром Черевком підкорила найвищу точку України — гору Говерлу. Сходження на неї символічно приурочили до Дня Незалежності України. Для всіх, хто брав участь у сходженні на Говерлу, така подія виявилась особистою перемогою. Численні фото і репортажі, які я бачив раніше, не передають тих емоцій, що відчуваєш насправді. Насамперед — це велике фізичне навантаження, яке гартує силу духу, а ще — надзвичайна насолода від гірського повітря, пахощів трав і краси краєвидів. Такий спільний похід дозволив по-іншому сприйняти колектив, студентів. Приємно, що в кожного було бажання допомогти іншому: подати руку, підтягти вгору, поділитися питною водою, піднести рюкзака, підставити своє дружнє плече. Переконаний: якщо на умовах добра, любові, взаєморозуміння будуватимуться у нас родинні, дружні взаємини, то все решта можна вирішити, пережити будь-які проблеми та труднощі.

Наталія ЗЕМЗЮЛІНА, доктор історичних наук, директор Навчально-наукового інституту історії та філософії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького:

— Українська молодь — це завжди креатив, щось передове і таке, що не вписується в межі суспільного буття сьогодення. Яким молодь бачить сучасне життя, своє майбутнє і своє місце в сучасній Україні? Хтось обирає інший світ, більш комфортний, розбудований, соціально захищений, і від’їжджає за межі рідної країни. Але більшість шукає місце у своїй державі. Одні йдуть захищати територіальну цілісність. Інші займаються волонтерством. Але загалом всі вони переконані, що Україна має бути цілісною, незалежною, суверенною державою.

Рік тому стояло питання активного наступу з боку Росії, тоді говорили про те, що тут може бути «Черкаська республіка». Наші студенти, які є учасниками АТО, приходили, збирали повні зали й давали поради, як вижити, коли до тебе прийшов окупант. Треба було бачити очі тих, хто давав поради, і тих, хто слухав! Ці молоді люди говорили щиро, відверто і реально вірили, що ворог тут не пройде. Я запитувала у них: а як же бути мені? «Наталіє Іванівно, у вас є два варіанти: або ставати біженцем, або йти в партизанський загін, але залишатися на цій території не можна. Та ви не переймайтеся, ми ніколи не допустимо того, щоб сюди прийшли окупанти», — запевняли студенти. Коли кажуть, що молодь десь там, на відпочинку, й нічого її не турбує, це не так. Насправді наша молодь готова брати на себе відповідальність. Дуже вражають їхні відкритість, зібраність, патріотичне налаштування та креативність. Вони вигадували найрізноманітніші засоби захисту, способи, як заробити кошти і допомогти воїнам.

Студентів турбує також проблема забруднення Дніпра. Вони ініціювали весняне прибирання сміття в місті. Я пишаюся нашою молоддю, і я в неї дуже вірю — ота креативність і є успішною запорукою нашого майбутнього.

Але людина часто зневірюється, коли не бачить результатів своєї праці. Всі хочуть багато працювати і щось гарне отримувати. Саме зневіра — і є негативним фактором, що може вплинути на наше майбутнє. Незабаром розпочнуться вибори. Ми маємо бути небайдужими, обрати тих, кому довіряємо. Якщо цього разу ми знову не скористаємося цим шансом, це буде ще одна втрата для держави.

Іванна ПРОКОПЧУК, волонтер Центру допомоги армії:

— Погано, що люди стали менше допомагати бійцям, котрі зараз на сході. Може, стомилися, може, тому, що всім зараз нелегко, або тому, що дивлячись телевізор, люди думають, що держава добре забезпечила армію. Але нічого не змінилося. Все залишається, як було, і бійці потребують підтримки волонтерів та пересічних громадян. Я вважаю, що не треба забувати, ми маємо продовжувати допомагати. Днями відбудуться похорони нашого бійця, котрий загинув. Волонтери почали шукати нову форму, щоб одягнути його в останню путь. Боєць був високий на зріст, тому ми думали, що не зможемо віднайти необхідні речі за один день. Телефонували відповідним підприємствам, але нам тільки називали вартість форми. Проте доволі швидко чиєсь добре серце відгукнулося, і ми мали змогу отримати форму і взуття безкоштовно. Радує те, що підтримка народу все ж таки є, але хочеться, щоб це було не тоді, коли вже кінець, а тоді, коли ще можна щось змінити. Тому треба допомагати живим, щоб не доводилося хоронити своїх друзів.

Попри те, що в країні війна, краплинку щастя ми встигли відхопити. Нещодавно одружилися. Але потім чоловік знову повернувся на схід, де воює, а я знов сиджу в офісі на телефонному зв’язку.

Зінаїда КОВАЛЕНКО, вчитель історії:

— Найбільшим своїм щастям вважаю донечку Надію, котрій зараз три рочки. Так сталося, що ми 12 років чекали її народження. Я радію всім її першим крокам у пізнанні навколишнього світу. Намагаюся вкласти в її виховання всю свою материнську любов, тепло і турботу. Коли в родині лад і гармонія, можу спокійно ходити на свою улюблену роботу. Працюю з дітьми, котрі проживають у сім’ях зі складними сімейними обставинами, намагаюсь допомогти їм віднайти себе та свій шлях у житті. Діти, байдуже — свої чи чужі, все одно приносять радість.

Однак останнім часом політична ситуація настільки нестабільна, що я та моя родина не можемо забезпечити дитині щасливе майбутнє. Високі ціни на продукти харчування та ліки, корупція, озлобленість, загальна байдужість і зневіра негативно впливають на суспільство в цілому. Відсутність чіткого законодавства, необізнаність чиновників щодо реалій, у яких живуть пересічні громадяни, слабка матеріально-технічна база навчально-виховного процесу та перекручування історичних подій залежно від правлячої верхівки — все це додає труднощів у викладанні історії. Але все ж таки надія на світле майбутнє нехай зростає разом із моєю донькою в мирі, злагоді й любові.