«Ми – активні творці того, чого ми хочемо»

Софія БУТКО, викладач філологічного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна:

— Останнім часом помітила, що в моєму житті стало більше української мови, української культури. Я сама собі створюю українськомовне середовище, й мені приємно, що це викликає здебільшого позитивну реакцію. Ще раз переконуюся в тому, що ми — активні творці того, що ми хочемо. Мені імпонує те, що зараз з’являється багато української музики в ефірі, завдяки чому я відкриваю для себе нових музикантів і нові гурти. Цікавий момент помітила щодо мовних квот, які викликали в суспільстві як позитивні, так і негативні дискусії. Приміром, мій сусід раніше весь час слухав шансон. І от, якось сидячи на веранді, зовсім несподівано для себе почула, що він тепер слухає українську музику. Це викликало в мене щиру втіху: от що роблять «чудотворні» квоти! Також нещодавно подивилася наш український фільм «Сторожова Застава». І хочеться відзначити, що таки можуть наші робити хороше кіно. Я є членом громадської організації «Експертиза реформ», ми розробили настільну навчально-пізнавальну гру «Важниця». І от залишилось кілька днів до її презентації в Харківському літературному музеї. Це дуже цікава гра, щоб перевірити свої знання української мови, літератури, культури, мистецтва, державного устрою, фразеології, зануритися в український культурний простір.

Iрина БУРЯКIВСЬКА, господиня на сімейній екофермі «ЕкоБуряки»:

— Нас постійно радують якісь дрібниці. Радує те, що я можу спостерігати, як росте і розвивається моя донька Соня, що можу сама її вчити. І ось вона вже з паличок сама складає букви! Вона всюди разом зі мною. Я йду доїти кіз у п’ять-шість ранку, моя донечка біжить зі мною. Вона вигадує і розповідає різні історії, наприклад, про корів, як вона їх доїть. Оці моменти радують — коли дитина вчиться на нашому прикладі, не на прикладі мультиків і ляльок. Радують літні спогади, коли до нас приїздили в гості французи на екскурсію. Вони навчилися ліпити вареники й допомогли нам на будівництві, бо в нас постійно щось будується (будівлі в господарстві «ЕкоБуряки» заглиблені в землю, стіни — з мішків із землею, теплиця типу валіпіні. — Авт.).

Що мене останнім часом погано вразило? Нещодавня поїздка на господарство зооветакадемії. Я як побачила їхніх кізоньок, у мене душа розривалася від їхнього жахливого стану. Видно було, що людині, яка за ними доглядає, вони не цікаві. Шкода мені, що так. Я приїхала додому й відчула велику відповідальність за своє господарство, що потрібно ретельно слідкувати за порядком. Ми  задумалися, може, варто взяти помічника, якусь цікаву програму придумати для людей, які б хотіли в нас повчитися? Також останнім часом дедалі частіше замислююся над питанням утилізації сміття. Як на мене, промислові гіганти мало думають про утилізацію тари, в яку вони запаковують свою продукцію.

Таіс ЗОЛОТКОВСЬКА, письменниця:

— Із сумних подій, які трапилися в Харкові останнім часом, аварія на вулиці Сумській. Досі важко говорити про це. Виникає багато негативних емоцій, спрямованих на винуватців трагедії. Що треба покращити в Харкові — ситуацію на дорогах. Водії поводяться надто вільно, порушуючи правила. Потрібна розмітка на дорогах, контроль руху та суворі покарання за підвищення швидкості в межах міста. З доброго — в Харкові останнім часом активізувалося літературне життя. Багато подій відбувається щотижня, які мене дуже тішать. Також відкривається група спілкування українською мовою. Зустрічаємося в Клубі Анонімних Авторів, де ми створюємо нові історії. Приєднуються й новачки, й ті, хто вже видав одну-дві книжки. Я зараз теж пишу книжку з творчого письма, і доволі швидко, дякуючи марафону NaNoWriMo, що надихає написати книжку за 30 днів. Відчуваю велике задоволення від щоденної роботи й маю надію, що іншим людям моя книжка допоможе втілювати свої задуми в цікаві історії.

Ольга ЧАПЛИК, соціальний працівник:

— Із доброго — останній місяць я працюю в новому проекті, який називається «Об’єднуючи людей заради миру». В цьому проекті ми працюємо з переселенцями, місцевими жителями, сім’ями учасників АТО — налагоджуємо між ними діалог. До заходів нам вдається залучати різні категорії населення, й для мене це радість, бо такий діалог є дуже важливим для суспільства. Однією з приємних подій для мене особисто стала зустріч із Валерієм Ананьєвим — колишнім воїном АТО, який подорожував Європою, подолав шлях від Елькаміни до Сантьяго, тобто 1800 кілометрів пішки. Він поїхав у перші дні «безвізу», щоб зруйнувати міф і погані думки про «безвіз» із Європою.

Із поганого — я досі в шоці від жахливої аварії, яка сталася в Харкові на Сумській. Кожен раз, коли з’являються в стрічці новин нові подробиці про аварію, мені стає страшно. Мені навіть інколи страшно буває на перехрестях чи стояти біля світлофора...