Нам потрібна солідарність еліти

Четвертий тиждень другого туру конкурсу «Експерт «Дня» визначив наступну трійку кращих журналістських матеріалів. До неї, як завжди, потрапили ті роботи, які найчастіше називалися в листах наших конкурсантів, а саме: Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО «ПАТРОН, ВІН ЖЕ «ПАПА», ВІН ЖЕ...» («День», № 197); інтерв'ю Діани КЛОЧКО з Романом ШПОРЛЮКОМ «В УКРАЇНИ НЕМАЄ ІНШОГО ВИБОРУ, КРІМ СОЛІДАРНОСТІ» («День», № 196); Наталя ЛІГАЧОВА «ПРО ТИХ, ХТО НАС РОЗ'ЄДНУЄ» («День», № 196).

Кращі ж рецензії наших читачів на інші публікації «Дня» того тижня нагадають вам проблеми, до яких тоді зверталася наша газета.

Діана КЛОЧКО
інтерв'ю з Романом ШПОРЛЮКОМ «В УКРАЇНИ НЕМАЄ ІНШОГО ВИБОРУ, КРІМ СОЛІДАРНОСТІ» («День», № 196)

Відомий учений, аналізуючи минуле й теперішній стан України та інших країн, порівнюючи їхні шляхи розвитку, наголошує, що досягти успіху, побудувати державу з гідним життям можна лише на основі солідарності, згуртованості трьох вітчизняних еліт: політичної, економічної, культурної. На мою думку, це можливо лише тоді, коли зміниться політична ситуація в Україні, коли стару генерацію змінить молода, не обтяжена радянським, тоталітарним багажем. Додати сюди яскравого, мудрого лідера, який донесе до свідомості національну ідею, визначить конкретні пріоритети, наведе елементарний лад замість теперішнього хаосу — то й у нас все буде гаразд.

Ганна ОПАНАСЕНКО, інженер,
Київ

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО
«ПАТРОН, ВІН ЖЕ «ПАПА», ВІН ЖЕ...» («День», № 197)

Публікація № 1: і написано добре, і аргументовано. Думається, що в нормальній країні після такої статті, як кажуть юристи, «мають бути правові наслідки», чи то процедура імпічменту, чи щось іще. Але ми не в нормальній, демократичній країні, ми в «Уркаїні»...

Андрій МАКЛАКОВ, журналіст
Біла Церква, Київська обл.

Наталя ЛІГАЧОВА
«ПРО ТИХ, ХТО НАС РОЗ'ЄДНУЄ» («День», № 196)

О як же багато нас роз'єднують! Але нас все одно більше, нам треба бути організованішими, ініціативнішими, сміливішими і настирливішими. Адже ті, хто нас роз'єднує, усвідомлюють, що вони виконують замовлення, і їхній час невблаганно прямує до фіналу.

Віталій ЧЕРНИШ
Дніпродзержинськ

Юрій ГНАТКЕВИЧ
«ПРЕЗИДЕНТСЬКЕ МАЛОРОСІЙСТВО» («День», №197)

Цю статтю з коментарями відомих шанованих людей, та й усю сторінку можна зарахувати до кращих публікацій.

Як наслідок тривалої русифікації й терору маємо панування російської мови серед значної частини населення України. Але це не значить, що російськомовне населення хоче зберегти таке становище. Мені і в електричках доводилося чути розмови: «Якщо ви приїдете до Франції, то як ви зрозумієте, що ви у Франції? Бо ви почуєте французьку мову. Перетнувши німецький кордон, ви почуєте німецьку мову. Те ж саме можна сказати і про Польщу, Росію та й інші країни. А от в Україні ви чуєте російську мову. То в якій же державі ви опинились?»

Вивчити українську мову не важко. Російськомовні розуміють, що вони живуть в Україні і треба переходити на українську мову. Але перебування у суцільному російськомовному середовищі не спонукає їх до цього переходу. Потрібні державні стимули. Навчання у вузах і технікумах, училищах, коледжах українською мовою стимулюватиме добровільне вивчення української мови. Представники інших національностей, що живуть в Україні, розуміють, що де ж повинні українці мати рідну мову державною, як не в Україні. Російської та російськомовної преси й ефіру в нас більш ніж достатньо. Є й газети інших національностей.

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, історик
Ірпінь, Київська обл.

Лариса ІВШИНА, Ганна ШЕРЕМЕТ
інтерв'ю з Оксаною МІЛОВЗОРОВОЮ
«КРІМ САМОПОВАГИ, У НАС Є ВСЕ» («День», № 193)

«День» — єдина газета, де я з цікавістю читаю матеріали під рубрикою «Культура». Інші газети таких матеріалів або зовсім не друкують, або написані вони такою мовою, що повинні міститися в рубриці з прямо протилежною назвою. Тому, читаючи «День», щоразу відкриваю для себе щось нове з духовної скарбниці нашого народу — такого багатого на таланти, які, на превеликий жаль, не цінуються владою. Може, тому що вона зацікавлена в нашій бездуховності — адже темний, забитий народ легше поганяти. І так жаль, що справжні витвори мистецтва вітчизняних художників, творців ювелірних прикрас недоступні широкому загалові.

Євген МОРЕНЦОВ, інженер-математик,
Київ

Діана КЛОЧКО, Анна ШЕРМАН
інтерв'ю з Мироном ПЕТРОВСЬКИМ
«ЯК ТІЛЬКИ СТАЛО МОЖЛИВИМ НЕ БРЕХАТИ ПО-РАДЯНСЬКОМУ, ВМИТЬ, БУКВАЛЬНО ЧЕРЕЗ КОМУ, БЕЗ ПАУЗИ — СТАЛИ БРЕХАТИ ПО-ІНШОМУ» («День», № 197)

Я відчув повсякчасну радість від зустрічі з Особистістю. Розумною, самобутньою та іронічною... Й мерехтять, як самоцвіти, серед розсипу слів афоризми: «Суржик — це як суміш мила з морозивом — ні з'їсти, ні вмитися», або про анекдоти: «За анекдотом можна зрозуміти, як брехали люди в кожний період історії». Виявляється, анекдот «можна описати, як... спробу відновити деяку рівновагу в світі, нейтралізувавши гуркіт громаддя брехні шепотом правди».

Характеризує героя й такий штрих: «Головний пафос моїх зусиль — подолання хаосу на найближчій ділянці світу...» Й тому дружина «не запитує, чи працював він, а тільки дивиться на підлогу...» Вона знає, «що я не сяду за стіл, поки не підмету...»

І, хоч у героя немає формальних звань, у нього є Ім'я. Яким «доводиться» дорожити.

Хоча «жити всередині анекдоту — нестерпно важко». Адже й анекдоти ми складаємо самі, додам я не без моралі...

Олександр ПРИЙМАК, юрист
Харків