«Не вистачає роботи в команді»

Тетяна ОЧЕРЕТЯНА, керівник інформаційного агентства «Нова Доба»:

— Оголошення карантину у зв’язку з коронавірусом виявило багато проблем в державі, особливо в галузі охорони здоров’я,  хочеться, щоби держава повернулась до медиків обличчям і належно їх оцінила не лише тоді, коли в країні біда.

Нині спільно з колегами ми готуємо цикл публікацій про онкохворих, яким вдалося побороти недугу. Аби якомога більше людей знали, що онкологія — це не вирок, хворобу можна вилікувати. Тому тема здоров’я для мене стоїть на першому місці. Я співпрацюю з лікарями і бачу, як вони сподівались на реформу охорони здоров’я. Її в жодному разі не можна зупиняти, бо це мотивація, майбутнє. Є певні прорахунки, але треба рухатися вперед і ні в якому разі не зупинятись, інформувати людей, бо в цьому плані — дуже низький рівень обізнаності.

Моя бабуся, з якою ми народились в один день з різницею у 45 років, злягла. Втім я їй пообіцяла, що ми відзначимо День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, і ось 92-річна бабуся піднімається і вже ходить. І мені хочеться, щоб всі люди піднімались, одужували і були здоровими. І надію на те, що якомога більше людей зможуть видужати, мені дає і реформування в галузі охорони здоров’я. Але воно має бути відточене і відпрацьоване.

Болить мені і реформа децентралізації. Зокрема мені дуже боляче за сільські заклади культури, сільські школи. Добре, якщо ОТГ має ресурси, команду, які шукають і виграють гранти, але є дуже багато закладів, які просто стають самотніми будівлями. Якщо ми не пам’ятатимемо про культуру, то нам гріш ціна. Бо коли спілкуєшся з тими культурними осередками, сільськими колективами, то розумієш і силу нашої української нації, і її безкінечність. Але коли вони починають озвучувати ці проблеми, то це боляче, адже ми не знаємо, що буде далі з культурою.

Так само і сільські школи. Приміром, я навчалась у Сахнівській ЗОШ Корсунь-Шевченківського району. Зараз це авторська школа ім. Олександра Захаренка. За часів Радянського Союзу це була одна із кращих шкіл. Матеріально-технічний потенціал цієї школи — величезний. Це декілька корпусів, басейн, спортзал, майстерні для занять трудовим навчанням, столярні, швейний, кулінарний цехи, тир, спальні кімнати для дітей молодшого  шкільного віку. Все це можна використати для створення закладу обласного типу, зробити там санаторну школу чи школу-інтернат, є можливість поселити вчителів. І хочеться, аби школа не занепала.

З позитиву — це те, що Черкаський обласний онкологічний диспансер може робити трансплантацію кісткового мозку. Це подія, до якої лікарі готувались протягом 20-ти років, готували кадри, матеріально-технічне забезпечення. І дуже приємно, що наша область має такий заклад. Бо нині такі можливості є у двох-трьох медзакладах України. Найголовніше, що ми маємо змогу виконувати такі оперативні втручання безкоштовно, адже це передбачає державна програма. Зокрема на трансплантацію в рамках такої програми спрямували 27 млн 400 тис. грн. урядових коштів. Тож шістьом особам вже вдалося провести трансплантацію безкоштовно. І є можливість зробити її ще понад 20-ти особам до кінця року. Навіть є можливість звернутися і людям з інших областей.

Також хочу додати, що я пишаюсь своїми дітьми і їх успіхами під час карантину.

Денис ГОРОДНЮК, тренер фітнес-студії «Жесть», спортсмен, чемпіон світу та Європи з веслування на човнах «Дракон», майстер спорту України міжнародного класу:

— У спорті завжди є позитив і негатив, адже існує чимало факторів, які впливають на спорт і які потрібно враховувати. Спортсмени постійно тренуються, виконують величезну роботу над собою протягом усього року. Так, є невеличкі перерви, але все одно весь свій час вони проводять у тренуваннях. У зв’язку з карантином відтермінували всі змагання, а для спортсменів — це великий стрес. Перший дзвіночок був тоді, коли перенесли Олімпійські ігри 2020 в Токіо. Для олімпійців ця звістка стала великим ударом, адже вони готувались, вкладали титанічну працю.

Робота професійного спортсмена — це не просто тренування, а зазвичай — це перевантаження. Цьому всьому передували роки роботи, режим харчування, режим сну, масажі, вживання вітамінів тощо. За рахунок того, що весь цей процес припинився, чимало спортсменів матимуть негативні наслідки.

У мої тренування, роботу карантин теж вніс зміни, адже у людей забрали можливість тренуватися. Дуже хочеться врешті повернутись до звичного режиму, до спілкування, мені не вистачає роботи в команді, з людьми.

Онлайн тренування — непоганий варіант, щоб підтримувати себе в формі, але робота тренера — не лише дати вправи, а й проконтролювати правильність виконання. Доводиться обирати більш прості вправи, робити більшу кількість повторів, щоб бути впевненим, що людина виконала їх правильно. В спорті головне — не нашкодити. Втім онлайн спорт — не дає можливості розвиватись.

З позитиву — у мене з’явився вільний час я, врешті виспався, мав змогу обдумати свої наступні дії, зробив висновки і прийняв рішення, як я буду рухатись далі.

Олена ГИЛIМ, жіночий коуч:

— Приємно, що мені вдалося втілити ідею, яка допомогла багатьом жінкам знайти себе та просто навчитися бути щасливими. В умовах сьогодення це набуває дедалі більшого значення для кожного. Я проводжу свої авторські лекції, які мають назву «Сніданок, що надихає». Зазвичай це зустрічі з невеликими групами жінок, дівчат у затишному кафе. Спілкуючись, ми розглядаємо важливі життєві питання, виконуємо письмово деякі практики, в результаті виходить дуже позитивна та невимушена атмосфера. Тематика наших «Сніданків» різноманітна: жіночність, уміння налаштувати себе на здійснення бажань, любов до себе, шляхи наповнення себе енергією, як перестати боятися, про гармонію навколо себе і багато інших.

Зазвичай я намагаюсь розробити покрокову інструкцію щодо кожного з опрацьованих питань, тому що сама дотримуюсь такого правила, коли все чітко і зрозуміло. Важливо, що вся інформація — це мій власний досвід, мій розвиток, шляхом якого я пройшла сама. Також проводжу онлайн міні курси, марафони. Все це спрямовую на те, щоб повернути жінкам натхнення, повернути їх любов до себе, самоцінність. 

Мрію, щоб кожна жінка відчувала себе авторкою свого життя, творцем, чарівницею, і аж ніяк не жертвою обставин. Цього всього можна досягнути, працюючи зі своїм внутрішнім станом, почуттями.

Найбільша проблема жінок в тому, що вони не знають, чого хочуть. Немає навіть конкретного розуміння, знання своїх цінностей, своїх правил, своїх мрій. Багато з них проживають життя у повній залежності від бажань своєї родини, дітей, чоловіків. Це їх втомлює і спустошує духовно.

Без чужих бажань вони навіть не знають, як жити далі, що робити. Багато не розуміють, на скільки вони цінні і прекрасні самі по собі, вважають, що любов та схвалення від оточення потрібно заслуговувати. А це в свою чергу вбиває жіночність, красу жінки. А їм лише потрібно повернути любов до самої себе, прислухатися до своїх почуттів, бажань, і тоді весь світ відгукнеться до них з такою ж силою любові.

Я мрію, щоб жінки повірили в свою унікальність, бо кожна жінка унікальна. І як це не дивно, але останнім часом всі вони приходять з одним бажанням – полюбити себе і віднайти гармонію в душі.