Не здамося
Ви можете забрати від нас землю, на якій ми живемо.
Але ви ніколи не заберете у нас землі, в якій ми поляжемо.
Не встигли українці та міжнародна спільнота намилуватися єдністю українців під час проведення великого європейського футбольного форуму, як по цій єдності завдано підступного удару. Авторами його виступила тимчасова так звана більшість у нинішній Верховній Раді — затяті комуністи, регіонали, їхні найближчі підпомагачі — литвинівці та «тушки».
Такий антиконституційний проект міг з’явитися за умов, коли глава уряду вважає, що росіян в Україні... 20 мільйонів (тобто — 43,5%!), коли він покладає вінок на могилу П. Столипіна — душителя українства після революційних завоювань 1905—1907 рр., ініціатора виселення українців за межі рідної території, коли в його Кабміні гуманітарний напрямок очолює затятий україножер Д. Табачник, коли цей глава уряду буквально за годину до так званого голосування провів у стінах парламенту з рідною партією консультативну нараду, можна здогадатися, з якого питання. Нічого дивуватися, що після такого так званого прийняття Закону парламентом (а фактично шахрайства з елементарними порушеннями всіх процедур, без усякого обговорення, відсутності кворуму, за масового «голосування» картками відсутніх депутатів) представник Президента у Верховній Раді зважується назвати це неподобство «прийняттям Закону в парламенті» і пояснює, що воно буде затверджене після розгляду... в Кабміні. Нагадаймо, що за кілька годин до цього так званого прийняття мовного Закону головний Золотоуст народної партії натхненно говорив про небувалу єдність народу під час щойно проведеного Євро-2012, нагадав відому кожному грамотному українцю істину про нашу гідну присутність в Європі в часи Київської Русі, до того ж, афористично озвучену у відомій поезії нашого претендента на Нобеля Б.І. Олійника. Проте в нього не знайшлося слів про наше сучасне кричуще відставання від європейської демократії, надвисокий рівень корупції, провальний розрив між багатими та бідними, різке уповільнення до зближення з Європою. Доречно було би доповнити: якщо в роки розквіту староукраїнської держави дочка Ярослава Мудрого королева Анна була грамотною при неграмотному французькому королі, що замість підпису ставив хрестики, то в наші часи у згаданій Франції давно видається популярний журнал «Франс футбол», який відзначає щорічно найкращих футболістів Європи (серед них пошановано і трьох українців). А в Україні до цього часу, навіть в рік Євро-2012, не з’явилося власного україномовного видання, яке хоча б у себе відзначало клуби, які найбільше прислужилися у підготовці гравців для збірної — щось на зразок «Честь прапору». Тому цей промовець, надто охочий до коментування всіх подій, уперше відмовився від коментарів після того, як його фракція підтримала комуністів та регіоналів під час так званого прийняття скандального Закону. Чи зрозумів шановний професор, що його фракція повторила дію щодо розколу єдиної України, яка нагадує Андрусівський зговір московського царя Олексія Михайловича з польським королем 1667 р., на десятому році від смерті Б. Хмельницького, що довірився прийняти підданство одновірного монарха, про поділ України на Правобережжя та Лівобережжя.
Хто ж такий В. Колесніченко? В голові не вкладається, як людина, що народилася та одержала освіту в Умані, центрі Коліївщини, неподалік від священного Холодного Яру, в краю Б. Хмельницького та Т. Шевченка, розквітлого та замученого В. Симоненка, може так ненавидіти українську мову — душу народу, ознаку державності. Кадри кінохроніки закарбували його «усмішку» під час завершальних слів його як доповідача під час розгляду представленого ним Закону в першому читанні, його глузливу згадку про «солов’їну мову» під час т. зв. другого читання. Як можна так підступно глузувати з милозвучності, багатства української мови, коли вона неодноразово визнавалась однією з найкращих міжнародною громадськістю, крім великих українців, нею залюбки співали великі російські співаки Ф. Шаляпін та Собінов, при цьому останній зізнавався, що йому зручніше співати українською. Українська мова стала третьою, що пролунала в космосі, й першою піснею, що там прозвучала, була українська, виконана українцем Поповичем на замовлення великого українського конструктора С. Корольова. Українська мова-борець стала мовою міжнаціонального спілкування у сталінських концтаборах ГУЛАГу.
Депутатові, що залюбки одягає георгіївську стрічку, варто нагадати про найдавнішу українськість Севастополя: у місті хрещення князя Володимира Корсуні (по-грецьки Херсонесі), за деякими даними, до того існувало докириличне слов’янське письмо, а море ще більше як тисячу років тому називалось Руським. Вдруге українці порядкували на Чорному морі в козацьку добу: як не згадати звитяжних походів С. Кішки, П. Сагайдачного, на суші — М. Дорошенка. У виданому в ті роки семимовному словникові причорноморських країн гідне належне їй місце посіла й українська мова (і ніякого натяку на «вєлікій могучій»). Чорноморський флот Російської імперії та СРСР в основному рекрутувався з українців. Нагадаємо сучасному нардепові, що адмірал Олександр Колчак підтримав українізацію Чорноморського флоту після повалення царату, подібно як генерал Павло Скоропадський українізував свій сухопутній корпус, що адмірал Колчак, виступаючи перед чорноморцями-українцями, називав їх кращими моряками в світі, вибачався, що виступає перед ними російською мовою. Дружина Колчака стала очільницею українського жіночого руху в Севастополі...
Протягом віків український народ вів нерівну боротьбу за своє збереження. Глянувши на Європу, дивуєшся успішному співжиттю шведів, норвежців, данців, ісландців, дуже близьких, ближчих, ніж росіяни та українці, за мовою, що при значно менших можливостях добилися високого рівня життя для своїх народів. Мирно протягом століть співіснують на порівняно невеликому півострові іспанці та португальці, значно ближчі за мовою, ніж ми з росіянами. У європейських діячів чи їх дружин навіть у найстрашнішому сні не може виникнути думка, що «Россия кончается там, где кончается русский язык». Подібну великопольську версію відносно того, що там закінчується Польща, де їдять краківську ковбасу, висміяв великий український гуморист О. Вишня. Невже українці через поширеність своєї пісні в Канаді, Чикаго чи Австралії мають твердити про належність цих країн до України?
...Недалекий той час, коли у вільному колі народів поруч із великими слов’янськими народами польським та московським належне місце посяде і великий український народ. А нащадки всяких Колесніченків, ганебного історичного виплоду «тушок», проклинатимуть своїх попередників за їхню антинародну поведінку. Український народ, що зросив рідну землю кров’ю та потом, не віддасть її окупантам і «п’ятій колоні».
