«Останній міф» – а чи останній?

Ще до закінчення показу фільму «Останній міф» «День» виніс дискусію з цієї теми на свої сторінки.

Задовго до появи на пострадянському просторі творів Віктора Суворова (Рєзуна) я ознайомився з його світоглядом, нетрадиційними поглядами й оцінками подій у різних засобах масової інформації.

Прочитавши і проаналізувавши всі його роботи, зокрема й «Криголам», я уявив собі неординарну особистість, котра поставила (а не насмілилася поставити) перед світовою спільнотою одне з головних історичних питань століття, що минає, на яке побоялися і бояться відповісти особи, котрi вважають себе маститими істориками.

Особисто я глибоко сумніваюся, що це «останній міф» так званої радянської історії. І тому у мене немає сумнівів щодо слушностi Віктора Суворова, безперечно, неординарної особистості. А особистості у комуністичному середовищі існувати не могли. І інкриміновану йому, Суворову, так звану зраду я такою не вважаю. Його вчинок — це інстинкт самозбереження, адже зрештою його могла фізично знищити радянська система.

Тридцять років я вивчаю, аналізую питання взаємовідносин людини (особистості) і держави і, на жаль, ніде і ніким не було досліджено і вказано докорінну (основоположну) відмінність комуністичної диктатури від інших жорстоких диктатур століття, що минає.

Адже ця основоположна відмінність — це причина нинішніх бід, яка стане причиною тривалих «негараздів» у майбутньому і зачепить, щонайменше, п’ять поколінь. Адже не одному поколінню утовкмачувалося у свідомість, що ми (Радянський Союз) найсильніші, найбагатші, найрозумніші і най-най... І раптом за мить усе завалилося. Чи не це — питання до чергового Міфа?

Віктор Рєзун (Суворов) розкрив невеликий пласт всеосяжної, тотальної вісімдесятирічної брехні, змусивши мільйони людей замислитися. І я особисто схиляюся перед сміливістю й ерудицією свого земляка, котрий кинув виклик історії.