Перемагати мусить кращий, а не агресивніший
На жаль, я запізнилась з листом, але захотілося висловити свою думку щодо «народу в дзеркалі виборів» та особливостей конкуренції в Україні.
Відверто кажучи, період, пов'язаний з виборами, виявився нестерпним. Був заявлений, спущений згори та методично втілений в життя недолугий сценарій «демократичних перегонів». Причому, усе робилося просто на очах виборців. І ми це дозволили. Можна, звісно, втішатися особистою непричетністю до цього «дійства», але, в цілому, виходить, що ми, як народ, заслуговуємо на таке своє життя («маємо те, що маємо»). Це плата за внутрішню залежність, пасивність, байдужість, відсутність гідності. Свідомо чи підсвідомо більшість людей це відчуває, тому такі дискомфортні були вибори і такий депресивний нинішній стан.
Та час не зупинився, треба жити далі, і питання щодо конкуренції постає на повний зріст. Чи є вона в нас і який має вигляд? Питання — риторичне. Бо конкуренція в нашому суспільстві, звісно, існує, та й неабияка. Конкурують геть усі — від керівників до бомжів, шукаючи собі чогось кращого. І це нормально, таким чином людство прогресує. Але ми маємо конкуренцію збочену, ще більшовицьку, яка базується на абсолютно химерних засадах. Їх імена: Безсоромність, Підступність, Авантюризм, Підлабузництво, Неуцтво.. Такого розмаїття якостей, необхідних для життєвого успіху, достатньо, аби спотворити життя та історію цілого народу, що й спостерігаємо у нашій державі. Допомогли цьому ментальна українська довірливість, поступливість, терпіння, відзначені ще Л. Троцьким. Усе це прищеплювалось століттями гноблення. Ми й досі живемо у дикому, первозданному світі, що має лише деякі несуттєві зовнішні ознаки цивілізації. Між тим, уся історія людства застерігає: зло породжує зло, і лише духовність та гуманність дасть змогу людині вижити на цій землі, а добропорядність та самовдосконалення — зробити це життя гідним.
Час уже нам жити не тільки сьогоднішнім днем, як це властиво для розбійників, а й дбати про завтрашній, як належить розумній істоті. І перемогти повинен кращий, добріший, а не найагресивніший та найненажерливіший. Тоді «ми ще політаємо», як писала в «Дні» Ольга Герасим'юк.
