Покусали...
Усе частіше на сторінках газети «День» публікуються матеріали про бездомних собак, нас закликають взяти їх на виховання. Мені теж дуже шкода цих нещасних, голодних тварин, які бігають вулицями міста, і нікому немає до них діла. Дедалі їх стає все більше, вони збираються в зграї, загрожуючи не лише здоров’ю, а інколи й життю людей. Вражаючий випадок стався днями з моєю знайомою. ЇЇ покусали собаки. Покусали серед білого дня на дорозі, що веде повз Байкове кладовище до колумбарію. Три здоровенні собацюри накинулися на жінку зі спини. Покусані ноги, плече — і туди дотягнулися, здоровенні ж бо; тіло ззаду — все у синцях від собачих лап. На клапті подерті штани, подрана куртка. На тротуарі лишилися чотири зламані червоні гвоздики (не донесла до могили рідної людини). В адміністрації крематорію сказали, що собаки не їхні, а безпритульні, дикі. Кусають вже не першу людину, востаннє тільки якийсь тиждень перед тим покусали іншу жіночку. Службу по відлову викликають періодично, але ті приїжджають за тиждень, а то і пізніше, коли за тими собаками і слід охолов. Якось приїхали, забрали, мабуть, стерилізували і випустили, бо собаки повернулися назад. У дирекції Байкового кладовища також запевнили, що з безпритульними собаками борються. Платять за відлов власні, чималі гроші — по 800 гривень за собаку.
З потерпілої взяли заяву про напад собак, обіцяли звернутися у відповідні інстанції.
Тепер дві теми для роздумів. Тема перша — тема відповідальності. У нас усюди відповідальні особи охоче використовують свої відповідальні повноваження, залюбки отримують гроші за свою відповідальність і при цьому персонально, принаймні перед окремою людиною, матеріальної відповідальності не несуть. Міська державна адміністрація, в чиєму віданні перебувають ці ритуальні об’єкти і яка по факту утримує й служби з боротьби з безпритульними тваринами, мала б і нести матеріальну відповідальність перед киянкою, яка потерпіла через незадовільну роботу міських служб. Можна подавати до суду, можна той суд виграти, але грошей від того потерпілій не прибуде. У бюджеті міста немає рядка для виплати компенсацій та відшкодувань громадянам. Тому матеріальних та моральних відшкодувань годі й сподіватися.
Тема друга — тема гуманізму. Знаю. Зараз у суспільстві формують думку, що братів наших менших, приміром собак, вбивати не слід. Досить просто стерилізувати. А далі, або відпускати на волю, або тримати у спеціальних притулках. На притулки для тварин ні у влади, ні у сердобольної громадськості грошей немає. Тварини бігають містом. І стерилізовані, й нестерилізовані, всякі. Але всі з зубами і кігтями. Тому мусимо безпритульних собак усипляти. Так буде гуманніше по відношенню до людей.
Гуманізм мусить бути не абстрактний — «до глибини душі», а конкретний — «до глибини кишень». Голос на захист тварин треба подавати в конкретному грошовому вимірі. Кількість захисників тварин рахувати по списках пожертв для утримання цих тварин. І якщо хоч десять відсотків киян проголосують за гуманізм по відношенню до тварин бодай незначними коштами, а не красивими пустодзвонними фразами, гадаю, ті гроші стануть у пригоді і для служби відлову, і для утримання притулків, і, до речі, для компенсації потерпілим від нападів безпритульних тварин.
