Про гідність

Втрату людської гідності можна побачити під час виборчих кампаній різного рівня, коли за будь-яку винагороду продаються голоси. Ми так уже змирилися з цим ганебним явищем, нас так затягує це болото, що, знаючи цих людей і нехтуючи своєю совістю, подаємо їм руку, спілкуємося, не задумуючись над тим, що гріх на гріх мовчати!

Про таку категорію людей і їхні вчинки писав Демосфен (384 — 322 рр. до н.х.) — великий афінський оратор і політичний діяч: «Люди нікчемні, підлесні, шкідники власної батьківщини пропили раніше свободу Філіппу (македонський цар. — С.С.), а тепер пропивають Александру (Македонському. — С.С.), своє благополуччя міряють ситістю свого живота і найганебнішою хіттю; вони занапащають нашу свободу і незалежність від будь-якої держави, тобто те, що колись для греків було вершиною і мірилом усіх благ... (Віхи в історії античної естетики, ст. 75. Київ «Мистецтво» 1988).

Становище нашого суспільства, у тій чи іншій мірі, подібне до староримського, яке описав невідомий автор у своєму трактаті «Про високе».

«Той, хто дає себе підкупити, не зможе вже чесно і безсторонньо вирішувати в суді справи на користь справедливості й добра, бо хабарник уважає за справедливе і чесне лише те, що йому вигідне. В нашому суспільстві долю кожного з нас вирішують хабарі, один одному готує загибель, процвітають підступки заради оволодіння спадщиною, кожний з нас задля зиску продає свою душу, через що стаємо рабами власної пожадливості. Чи при такому занепаді доброчинності, схожу на заразу, можемо сподіватися, що знайдеться якийсь чесний і непідкупний суддя, який, зважаючи на великі і вічні ідеали, не поступився б спокусі збагачення?» (Там же, ст. 93)

Чи не це було однією з головних причин занепаду Римської імперії? А яка доля чекає Україну?

Людина повинна усвідомлювати, що вона є подобою Божою і Його створінням, і їй нема за що соромитися перед Богом і людьми: якщо вона свою гідність не віддає в рабство гріха. В особливіший спосіб про це наголошує Біблія: «Кожен, хто гріх чинить, — гріха невільник!» Випробування свободою повторюється для кожної людини, вибір визначає її моральну цінність і, як наслідок, її долю, а також її потомків.

Гідність — завжди поряд із гордістю, і вона морально узгоджується з покорою та не має нічого спільного з гординею, яка є її спотворенням.

Гордістю пронизана поезія Василя Стуса, який мав на це моральне право! Бо ж гордитися може той, хто очима віри дивиться в обличчя смерті й відкриває в ній життя вічне.

Тільки через свою віру в Христа людина осягає ніби первинне почуття гордості, яке вона повинна зберегти до кінця.

Тож збережімо її, а не губімо й не продаваймо!

Стефан СУБОТА, с. Фалиш, Львівщина