Про художника Бориса Піаніду

30 травня художнику, кандидату мистецтвознавства, доценту Київського державного художнього інституту Борису Микитовичу Піаніді виповнилося б сто років. З нагоди ювілею в історико-краєзнавчому музеї міста Ірпеня на Київщині відкрилася виставка «Життя і твори художника Б.М. Піаніди» (з фондів музею). Ірпінь дарував натхнення багатьом митцям. А Борис Піаніда належить до тих небагатьох художників, які щедро віддячували Ірпеню своєю працею. Борис Микитович влаштував в місті приватний меморіальний музей свого вчителя Матвія Донцова у 1975 (!) році, де організував дитячу художню студію, в якій безплатно навчав мистецтву юних ірпінців. Стараннями Бориса Піаніди в Ірпені було встановлену пам’ятник-стелу біля будинку, де прожив останній рік свого життя видатний український живописець Федір Кричевський. Коли в Ірпені міська бібліотека отримала нове приміщення, Піаніда подбав, щоб його прикрасили дипломні роботи випускників художнього інституту. Коли в місті організовували Ірпінський історико-краєзнавчий музей, Борис Микитович надав для нього матеріали про ірпінських художників.

На виставці експонується графіка і живопис Б.М. Піаніди. Він був чудовим графіком. Дивишся на портретні замальовки роботи Бориса Микитовича і бачиш людей, їхні характери. Звичайно, він віддав данину і ленінській темі. А от тематика Другої світової війни для нього не була кон’юнктурою. Війна обірвала його навчання в Харківському художньому інституті. Загинув на війні старший брат Олександр, офіцер радянської армії, який багато розповідав молодшим братам Борису і Володимиру про творчість Т.Г. Шевченка, І.Ю. Рєпіна, В.І. Сурикова та інших митців і тим самим заохочував хлопців до мистецтва. На виставці експонуються і фронтові малюнки Б.Піаніди. Художник і на війні залишається художником. В 1942 році поранення і контузія вивели солдата-десантника Бориса Піаніду з лав бійців. Він повернувся до навчання. В 1947 році Б. Піаніда закінчив з відзнакою Київський державний художній інститут, де навчався на живописному факультеті в майстерні професора О. Шовкуненка.

У 1951 році Б.М. Піаніда захистив кандидатську дисертацію з мистецтвознавства. Протягом наступних років написав і опублікував понад 250 різноманітних мистецтвознавчих статей. Найзначнішою із його друкованих праць є монографія про художника М. Донцова, видана в 1962 році. Одночасно з викладацькою діяльністю Борис Микитович проводив у художньому інституті значну громадську роботу. Окрім Ірпеня, він навчав дітей і молодь в двох художніх студіях у Києві.

Але передусім Борис Піаніда — художник. Широкий його творчий діапазон — від тематичних картин, портретів, пейзажів до монументально-декоративних розписів, мозаїк, вітражів, випалювання. Свій протест художника проти нищення гітлерівцями творів мистецтва Б.М. Піаніда виразив картиною «Варвари ХХ віку». З гіркотою змалював митець руйнування, вчинені німецькими загарбниками на українській землі. Б. Піаніда також відтворив у своїх картинах багато мальовничих куточків рідної природи та історичних пам’яток. У складі творчих гуртів архітекторів, художників, скульпторів Б.М. Піаніда виконав низку монументально-декоративних робіт у містах Донбасу, на Херсонщині, на батьківщині Тараса Шевченка в селі Моринці, у Ксаверівці на Київщині, в селі Піщаному на Черкащині, в ряді споруд житлового і громадського призначення в Києві тощо. Згадують, що Борис Піаніда був ерудованою людиною, добре знав творчість репресованих комуністичним режимом художників. 

Борис Піаніда помер 8 березня 1993 року. Він прожив би довше. Але якось, коли Піаніда повертався пізно вночі із Києва, де навчав юних мистецтву, знайшлись виродки, які побили старого вчителя. Внаслідок побиття ребро художника вперлося в його легеню. Останні роки Борис Микитович дуже страждав. Він ходив зігнутий і не міг розігнутися. Спав, сидячи в кріслі. Перед смертю художник заповів поховати його в українській вишитій сорочці біля могили свого вчителя М. Донцова. Останню волю митця виконали.

На жаль, після смерті Бориса Микитовича створений ним меморіальний музей Матвія Донцова припинив свою роботу. Але Ірпінський історико-краєзнавчий музей зберігає пам’ять про видатного земляка.

Завдяки своєму таланту і доброті Борис Микитович житиме в пам’яті своїх сучасників, а також тих людей, які народилися і народяться після його смерті.

Коли я згадую художника Піаніду, то в моїй пам’яті зринає спомин про відкриття Ірпінського історико-краєзнавчого музею у 1987 році. Очільники міста рушили до книги відгуків і раптом відразу відійшли вбік. Виявилося, що на першій сторінці книги відгуків червоніє якась пляма. Я досі не знаю, чи то був якийсь випадковий дефект, не помічений художником, що купував альбом для книги відгуків, чи хтось навмисно зробив капость. Виручив Борис Микитович. Він спокійно витяг із кишені лезо бритви, зчистив червону пляму і зробив перший запис. Написав у нижній частині сторінки. Верхню він залишив, очевидно, для очільника міста. Борис Піаніда був скромною людиною. Він — кандидат мистецтвознавства, доцент Київського художнього інституту, засновник і завідувач меморіального музею. Інша людина на його місці покритикувала б мене, тоді ще новенького директора музею, вказала на хиби. А Борис Микитович знав, що на відкритті можуть трапитися якісь негаразди і прийшов з лезом бритви в кишені, щоб оперативно їх усунути. І спокійно це зробив, ні на кого не нарікаючи. Таким був художник Борис Піаніда.