Про повстання в Норильську
Це був суто український подвиг, та лише «День» наполегливо реанімує пам’ять про ньогоВельмишановна Ларисо Олексіївно!
Хотів би також торкнутися трепетної теми повстання в Норильську, і ось у такому ключі. Режим у цих таборах був такий, що факт масового опору тут постає неабияким героїзмом. До того ж це був суто український подвиг, та лише «День» наполегливо реанімує пам’ять про нього.
Адже насправді це виняткова подія: кілька років тому «День» опублікував мої замітки «Табірний строк за... саркастичну посмішку» про мого батька і його колимську історію. І, певно, доречне дещо з її канви нагадати. Григорій Віленський, що отримав у 38-му вісім років, опинившись на Колимі, до сорок першого року на морозі відморозив пальці, з ампутацією різного ступеня восьми з них. Зрозуміло, культі довго не загоювалися, і він став інвалідом, з урізаною, звісно, пайкою. Коли розпочалася війна, інвалідів, з незрозумілих причин, етапували до таборів на Велику землю. Було ущерть завантажено якийсь пароплав, що відплив, можливо, з бухти Знахідка.
І нехай охорони було багато, проте зеків більше. Напевно, вони були такі змучені і знесилені, що не знайшлося нікого, хто подав би ідею захопити корабель.
І це при тому, що у в’язниці були, поза сумнівом, і колишні кадри Червоної Армії. Виживання пригнічували, вочевидь, інші прагнення, кожен день був двобоєм зі смертю, і це суть сталінського рабства силами величезного штату таборів у місяці кровопролитної війни. Потім через всю країну в’язнів повезли далі. Батько потрапив, зокрема, до Кемеровської області з адресою «а/с 237.5а»
Скільки було таких «скриньок», і це в умовах чинення опору вермахту... Але на фронт з «політичних» брали одиниці.
Через погіршення зору я статті про Норильське прочитав частково. Тому й листа мого не можна вважати глибоким відгуком. Але головне, заклик газети до нового погляду на це повстання заслуговує на серйозну увагу.
