Саджанці сакури в подарунок

До найсвітлішого релігійного свята мешканці закарпатського обласного центру не тільки очищуються від гріхів свого внутрішнього світу, але й не забувають про очищення зовнішнього оточення. Дуже радує той факт, що громадські організації і міська влада розпочали тижні благоустрою. Для цього навіть створили «карту відповідальності» за благоустрій, на якій позначили, яке підприємство чи організація відповідає за певну територію. Аби не залишити поза увагою інших містян, для них влаштували конкурс на найкрасивіший та найоригінальніший благоустрій, переможці отримають саджанці сакури у подарунок. Що у ці дні хвилює закарпатців, ми вирішили запитати у наших експертів.

Оксана СИМКОВИЧ, інженер-мікробіолог:

— Мене зараз найбільше турбує майбутнє доньки Аліни. Цього року вона, після закінчення художнього коледжу, вступатиме до інституту. І виникає така ситуація, що абітурієнти, які прагнуть навчатися за художніми напрямками, не мають стільки можливостей, скільки студенти інших спеціальностей. Вони не мають фізичної змоги вступати у різні заклади. А усе через те, що творчі іспити у мистецьких вишах (а вони розташовані у різних містах України) проходять в один період. Студент просто не в змозі побувати на всіх іспитах, а якщо і встигає, то дитина у стані виснаження від дороги. Які тоді будуть її роботи? Я не розумію, чому в час новітніх інформаційних технологій це питання не можна вирішити, наприклад, створивши центр незалежного оцінювання творчих робіт, аби творчий іспит здавати один раз і в одному місті, а результати в електронному варіанті враховували б усі навчальні заклади цього спрямування. Друга не менш важлива для нас проблема вступної кампанії — це недоліки в системі оцінювання. Я погоджуюся, що студент мусить знати українську мову й історію України, однак пріоритетним для нього має бути оцінювання його творчих здібностей. Саме високі бали за творчі іспити мають стати найвагомішими для екзаменаційної комісії. А у нас усе зрівняли — кожен іспит обмежують 200-бальною шкалою, замість того, аби за творчий іспит оцінка була більша.

Найбільше мене наразі тішить той факт, що нарешті розпочалася справжня весна. Як мама творчої дитини я усе гостріше починаю помічати, якими ж прекрасними й дивовижними є зміни в природі. Саме вони стали найбільшою прикрасою буднів. Поділюся невеликим секретом: у мене з’явилася мрія взяти пензлика і почати малювати. Тож скоро я спробую втілити свій задум.

Ганнуся ТАРКАНІЙ, координатор Ужгородського прес-клубу:

— Події, які останнім часом справили на мене враження і взагалі мають для мене вагу, — з особистого життя. І це свідомий вибір, свідомий поділ інформації за пріоритетністю. Навіть до певної міри свідоме абстрагування власних відчуттів від подій зовнішнього світу. Через професійну діяльність я повинна стежити за суспільним життям, постійно перечитую стрічки новин — від міських, регіональних до міжнародних. Звичайно, усе прочитане залишає відбиток на внутрішньому стані. Але із закінченням робочого часу намагаюся відключатися.

Мене не цікавлять заяви керівництва держави, не цікавить особиста позиція мера (коли вона стосується абстрактних і декларативних понять, а не того, яке дерево наступним зріжуть у моєму мікрорайоні), не цікавлять катастрофи, яких стається, судячи з сайтів, по кілька щодня. Бо якщо замислитися над цим усім, то місця для особистих маленьких внутрішніх почуттів не залишиться. А саме вони головні для мене. Відповідно, мені цікаво, що думають, відчувають, роблять близькі люди. Повертаючись до суті запитання, добре те, що вони у мене є і що можу з ними спілкуватися. Погано — що ми усі все ж залежимо від цих зовнішніх чинників, від дурних ідей, які приходять в голову урядовцям, від болю, який приносять щодня новини про скрутну ситуацію чи то в Японії, чи то у віддаленому від обласного центру селі, де розміщено сиротинець.

Володимир ЛЕБЕДЄВ, ужгородський таксист:

— Із поганого, що мене найбільше сьогодні турбує, — це ціни на пальне і стан доріг. За 42 роки водійського стажу такого свавілля я не пам’ятаю. Як влада може допускати такі ситуацій, коли прем’єр Азаров дає вказівку знизити автозаправним компаніям неадекватно підняті ціни на пальне, а вони навпаки — щодня на десять копійок підіймають?! Хіба не усі рівні перед законом? Найбільших нафтотрейдерів країни оштрафували за високі ціни на пальне, а вони і надалі продовжують підіймати відпускну вартість. То хіба це не змова? Зараз заробити автомобілем майже неможливо, адже, окрім пального, високі ціни й на запчастини. А їх з нашими дорогами доводиться часто замінювати. Та й пенсії не ті, адже за 42 роки стажу я отримую 850 гривень, яких навіть на ліки не вистачає. Тому й доводиться працювати. У розвинених країнах пенсія — це відпочинок, у нас пенсія — це страх. Але є у нас і свої переваги — це духовний рівень, який набагато вищий, аніж в інших країнах. Ми цінуємо сімейні стосунки. Маючи вже 11-річну онуку, я знову став дідусем. І не просто дідусем, а дідусем одразу двох маленьких красунь. 29 березня дружина мого сина Тімея народила двох дівчаток-близнючок. І у такі моменти ти розумієш, що погана влада, негаразди, мала пенсія — усе це дрібниці. Найпрекрасніше — коли на світ з’являється нове життя. Ось це і є справжнє щастя!