ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?

Одним із найбільш актуальних для суспільства питань залишаються кадрові перестановки у новій владі, які торкнулися вже не тільки губернаторів. Докладніше про це та інші події тижня — у традиційній рубриці «Дня».

Надія СТЕНЬГАЧ , кандидат історичних наук, Хмельницький університет управління та права:

— Сьогодні дуже болюча для нас тема — призначення губернатора. Колектив нашого університету підтримував Віталія Олуйка як майбутнього губернатора Хмельницької області. Тому нам дуже неприємно, що сьогодні багатьма ЗМІ насаджується людям неадекватне сприйняття цієї людини. Вважаю, що в нашому суспільстві появляються певні елементи охлократії. Добре, що під час помаранчевої революції народ зрозумів, що можна впливати на події державної ваги. Але, на жаль, не завжди це приводить до позитивних результатів. У даному випадку справа Олуйка — яскравий приклад. На мою думку, Віталій Миколайович зарекомендував себе як дієва, принципова й відповідальна людина. Тому сьогоднішні розмови на телебаченні можна охарактеризувати лише як лозунги в політичній боротьбі. Зараз його звинувачують у підтримці під час виборчої кампанії Віктора Януковича. Але студентам нашого університету ніколи не нав’язувалися якісь думки, не заборонялося ходити на мітинги. Дуже жаль, що через виступи представників окремих організацій необізнаним людям сьогодні в це важко вірити. Також думаю, що кадровий підбір повинен робитися не за партійним принципом, а за діловими якостями самого кандидата. Тому справді жаль, що Віталій Миколайович поспіхом написав заяву про звільнення. Можливо, потім він і пожалкував, що так легко здався. Нас хвилює те, що досі так і не призначено нового губернатора. Відомо, що висувають кандидатуру представника «Нашої України» Ігора Клюса. Я його мало знаю. Однак думаю, що такого адміністративного досвіду, який мав Олуйко, він не має. Варто також зауважити, що хоча закон про люстрацію так і не був прийнятий, але ця люстрація фактично відбувається. Ми сьогодні можемо спостерігати її у всіх урядових підрозділах.

Володимир ПОЛОХАЛО , політолог, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки й міжнародних відносин НАН України:

— Якщо говорити про суспільне життя, то сьогодні є ціла низка різного роду фактів і проявів, які засвідчують, що ейфорія й патетика навколо виникнення громадянського суспільства є значним перебільшенням і виявом так званого політичного романтизму. Оскільки громадянське суспільство поки що так і не виробило реальних важелів впливу на дії влади. Тому й з’являються такі речі, як «чорний список» «Пори». Сьогодні багато хто задоволений, що суспільство втратило свою стратегічну ініціативу й політичну суб’єктність, що воно не встигло персоналізуватися. Тому на інші, відмінні від пікетів проти призначення деяких губернаторів, повсякденні форми впливу воно ще не перейшло. Суспільство застосовує лише міні-Майдани. Однак вони виявляються не дуже ефективними. І політикум сьогодні користується тим, що суспільство втрачає свою стратегічну ініціативу. Наприклад, деякі призначення Ющенко скромно назвав помилками. Проте насправді йдеться не про помилки Ющенка, а про помилки суспільства. Скоріше, дехто просто користується довірою суспільства до нової влади. Другий прикрий момент стосується уже окремих облич влади. Всі державні рішення мають вирішуватися в одному місці — Будинку уряду. А виявляється, що в деяких членів уряду, крім Будинку уряду, є ще й свої «будинки». І тому ми бачимо, що сьогодні дехто з уряду — сам собі влада. Сьогодні також багато хто погоджується з тим, що Секретаріат нового Президента України — просто механічне копіювання старої Адміністрації. Що тут є? Амбіції? Конфлікт інтересів? Чи переоцінка своєї власної ролі в політичній історії? Прикро, що бракує сьогодні не лише політичної культури, а й культури загалом. Як говориться, «хочу того, не знаю чего»... От, наприклад, Шопенгауер ділив людей на геніїв, талантів і сіру масу. «Усі люди ставлять цілі та стріляють. Звичайні люди, або представники сірої маси, як правило, ставлять ціль, але найчастіше не досягають її, талант рубає точно в ціль, а геній стріляє у ту ціль, якої ніхто не бачить, він у неї влучає, й через деякий час люди починають розуміти, що це і є та сама ціль, якої вони раніше не бачили». Тому помаранчева революція та громадянство, що пробудилося, втілені на геніальному рівні. Вони дали зразок для політиків. А от політики сьогодні... Прикро, що мас-медіа знову стають «піднощиками снарядів» для деяких політиків. Однак я радий, що те, що не подобається сьогодні мені, не подобається й багатьом громадянам.

Олексій БОГДАНОВИЧ , актор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, заслужений артист України:

— Хороше — що я нарешті одужав після хвороби. Тиждень був дуже насиченим. Мені довелося грати дуже багато вистав. Зіграли й «Езопа», й «Кіна IV», а у Національній філармонії України — й музично-драматичну виставу «Заметіль». Тому неприємним було лише те, що треба було все встигнути в хворобливому стані. А для актора хвороба — це проблема з проблем. Хороше також те, що на зборах колективу театру мою кандидатуру вирішили подати на здобуття звання народного артиста України. З розряду хорошого й те, що у нас на виставі «Кін IV» був присутній віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Томенко. Приємно, що нова влада починає ретельно цікавитися театром. Пан Томенко подивився виставу, поговорив з нами, сказав чимало приємних слів. Раніше представники влади бували у нас дуже-дуже рідко. Приємні турботи пов’язані й з тим, що зараз ми працюємо над літературно-поетичною виставою, яка присвячена сторіччю від дня народження Бориса Романовича Гмирі, — «Борис Гмиря. Геній і кохання». Я буду грати самого Бориса Романовича. Для мене ця роль дуже відповідальна. Бо грати генія якось трішки заморочливо.

Олександр ЧЕКМИШЕВ , заступник директора Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:

— Я би назвав справедливими рішення, що приватизація «Криворіжсталі» не є законною. Щодо негативних подій в Україні, то це — інформація про можливу відставку міністра юстиції Романа Зварича. Це перше серйозне непорозуміння серед нової команди.

Володимир КАЛАШНИК , завідувач кафедри української мови Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна:

— Дивно, що Євген Кушнарьов зараз відстоює «нову демократію». Я не розумію, як це: демократія або є, або її немає. Приємною художньою подією стало те, що в Харківському художньому музеї відбулася презентація альбому картин відомого художника Олександра Судакова «Портрет землі». Найбільш вражаюча робота — картина «Слобожанська осінь». У середу в Українському культурному центрі відзначили сто років з дня народження поета, діяча культури, мемуариста Дмитра Нитченка. Його пам’ятають за книжкою «Від Зінькова до Мельборна». Саме він показує, як треба жити Україною.