Що таке націоналізм?
У різні часи він виявлявся по-різному, мав свої спрямування й завдання. Однак завжди він був величною силою. Спочатку, звичайно, зі стихійним і малокерованим протиборчим характером. І тільки потім на перший план стали висуватися питання творчі й об’єднувальні. Будь-яка нація й народ рано чи пізно починають осмислювати своє місце в низці і оточенні інших націй і народів. І тут уже всілякі антагонізми й фобії відступають на другий план. Інакше ніколи й бути не може. Зовнішня свобода повинна бути й була завойована. З утворенням своєї української держави, націоналізм неминуче змінює своє обличчя. Адже внутрішньої свободи так і не було досягнуто. Ми продовжуємо жити в зовні-вільній державі, але з внутрішньо-залежними в ній людьми. Українці продовжують шукати ворогів у своєму найближчому етнооточенні й бутті. Це, безумовно, підточує, зменшує наші сили, розслабляє й не дає можливості спрямувати їх на творення й оновлення нації.
Якими ж повинні бути зараз прояви нашого українського націоналізму, про які нині можна говорити шляхи й способи самоствердження нації? Яка наша національна ідея?
Безумовно, ми повинні досягнути взаєморозуміння з навколишнім нас світом і толерантності. Що ж до нашої національної (української) ідеї, то вона як була, так і залишилася «Ідеєю свободи». Тільки вже свобода ця осмислюється не як зовнішня й тільки формальна, але й як внутрішня, сутнісна, змістовна й конкретна. Її змістом, суттю й конкретикою завжди був наш вільний, незалежний український селянин. Село завжди було борцем за цю ідею. Зараз настав час її творчого здійснення й реалізації.
