Справа Лазаренка — це насправді й справа Кучми

Л.М.Кравчук 1994 року передав Л.Д.Кучмі країну, що втратила 22 відсотки економічної потужності. Ця цифра є вражаючою, але якщо об'єктивно зважити на ті політико- економічні фактори, які супроводжували становлення незалежної української економіки, то таки спад є логічним, оскільки Україна після розпаду СРСР випала з гігантської економічної системи і під вагою нерентабельних промислових гігантів стрімко скотилася з верхніх щаблів економічних рейтингів.

Л.Д.Кучма впевнено переконував електорат, що саме він і ніхто інший зуміє зупинити падіння економіки. Що ж ми маємо через п'ять років? Зараз, у порівнянні лише з 1994-м роком, падіння ВВП — 24 відсотки.

Чому так сталося? Звичайно, є багато об'єктивних причин, але мені хотілося б виділити декілька основних.

1. «Ми потребуємо дисципліни зовнішньої саме тому, що в нас немає дисципліни внутрішньої» (Б.Кістяківський).

Відсутність дисципліни, яка могла б успішно прижитися з нашим менталітетом у вигляді «диктатури закону» сприяє розквіту корупції і організованої злочинності. Олігархічні клани, перейнявши девіз своїх східних колег, за остані п'ять років створили цілі структури з чітко визначеною вертикаллю і розгалуженнями, поступово втягуючи у свою «тусовку» майже всіх представників теперішньої влади. Думаю, непозбавлений сенсу вислів, що справа Лазаренка — це лише маленький параграф у справі Кучми. Повністю поділяю думку, яку я зустрів на сторінках вашої газети («День»): «Президента робить оточення...». Це оточення мені не імпонує.

2. «Недержавність — хвороба наша» (В.Липинський).

Л.Кучму важко назвати державотворцем — швидше навпаки. За останні п'ять років популярність партій, що проповідують антидержавницьку політику, значно зросла і відповідно зменшилась кількість прихильників тих партій, що здобули нам незалежність і заклали підмурки нашої держвності.

Те, що політика Кучми є справді антидержавницькою — легко пояснити такими фактами: нині лише 61 відсоток опитаних вважають, що Україна має залишатися незалежною. Співставте ці дані з результатами референдуму 1 грудня 1991-го року. Щодо економічної сторони питання. В минулому році цукрового буряка зібрано вдвічі менше, ніж 1995-му. Як наслідок — цукру виробляється лише 1,8 млн. т. при потужності в 5 млн.т., 40 відсотків розрахунків припадає на бартер, 53 відсотки підприємств з промисловості і 30 у сільському господарстві працюють без прибутку. Заборгованість між підприємствами перевищила річний рівень ВВП.

Шахтарська проблема набула особливо гострого характеру саме за останню п'ятирічку.

Недостатня увага приділена інвестиційним процесам, що призвело до занепаду цілого ряду галузей економіки. Вважається, що, при падінні обсягів виробництва на 30 відсотків — галузь під загрозою існування, при 40 — починається її технологічний розпад. В Україні це падіння, в порівнянні з 1990-м роком падіння легкої промисловості, становить 90 відсотків.

3. «Ми належимо до числа тих націй, які існують лише для того, щоб дати світу який-небудь важливий урок» (П. Чаадаєв).

Що ж, ми справді можемо дати світові урок, чого може досягти країна, позбавлена національної ідеї та внутрішньої енергії у вигляді патріотизму.

Леонід Данилович стверджував, що на 90 відсотків ситуація залежить від першого керівника. Щоправда, він має на увазі не себе, мабуть, таким себе не вважає. Кредити світових банків не покращують ситуації. Як сказав американський економіст: «Західні інвестиції в економіку Росії та України все одно, що пляшка горілки алкоголіку».

Чи зможе українське суспільство вилікуватись від цієї недуги? Сподіваюся, що так!