«Ситуативні» міфи

Боже, яка то страшна психологічна травма — безробіття! Тим більше, якщо ти весь час був «по вуха» у справах. А як вижити за 60 гривень допомоги по безробіттю?

«Не працює той, що не хоче. Вакансій — маса», — сказала якось одна знайома. «Ходила б ти, як і я, якби чоловік не був на впливовій роботі», — подумалось. Без рекомендацій, без «впливів» на державну службу важко потрапити. Ваші знання, досвід при тому — це вже третє поняття.

Була депутатом обласної ради, начальником управління соціального захисту населення. Свою роботу любила. Пішла з посади добровільно в 1999 році у зв’язку з президентськими виборами, щоб стати довіреною особою кандидата в президенти Євгена Марчука.

— Може, у бізнес? Погодилася замінити тимчасово відсутню працівницю у малому приватному підприємстві. Надивилася, до чого мусить вдаватися той підприємець, щоб і державі податки сплатити, і «щоб усім було добре» («бо тих перевіряючих — маса!»), і «щоб дах був». Бо хіба приватна власність нині захищена державою? Підприємці нарікають, що одні тягнуть на собі весь податковий тягар, інші — користуються пільгами. А тих пільг! — обіцяють скоротити, але не скорочують. Держава має створити всім однакові умови для бізнесу. Пільги допустимі хіба що для заохочення витрат на структурну перебудову економіки, приросту виробництва на периферії, заходів, необхідних для здійснення стратегії випереджувального розвитку, для інвалідських підприємств тощо. При приватизації підприємств перевагу треба надавати вітчизняним інвесторам (громадянам України), щоб не виходило потім, що всі підприємства галузі у «час пік» водночас на ремонт зупиняються. Переконалася, що неспроста в Україні за останні роки кількість малих підприємств різко скоротилася. А скільки зустріла під дверима центру зайнятості молодих людей, що не можуть знайти застосування своїм рукам, мізкам! А скількох ця безвихідь штовхнула на злочинний шлях! Наші науковці, люди з вищою освітою, висококваліфіковані робітники — на підсобних роботах по всьому світу. Розпадаються сім’ї, втрачається генофонд нації. Якщо не припинимо «відтоку мізків», Україна втратить своє майбутнє назавжди. Адже основним капіталом у ХХI столітті стає людина, її інтелект. Хто в Україні цим переймається? Чому програма зайнятості населення досі не стала для Верховної Ради, Кабінету Міністрів другим за важливістю документом після державного бюджету?! — А може, за кордон на працю податися? — Не кожен виїде. Бо і тут потрібна пара сотень доларів: на візу, переїзд, послуги із працевлаштування і т.п. Де їх узяти? А ще як здоров’я підведе?

В Україні гарантована «доступна» медична допомога лише на сторінках Конституції. Фактично ж і ліки, і фізпроцедури, і діагностика платні. Недоступна медична допомога, неповноцінне харчування — в результаті щороку помирає на 300 — 400 тис. чол. більше, аніж народжується. Щоправда, кількість державних службовців в Україні з року в рік зростає. Росте і зарплатня наших народних обранців. На це грошей завжди вистачає. І про зняття депутатської недоторканності щось уже не говорять...

— А може, усе-таки на державну службу проситися? Адже ж як не трудись — хоч директором шахти, хоч сталеваром, — такої пенсії, як на державній службі, не заробиш. Це ще один нонсенс в Україні: колись пенсію в залежності від стажу, зарплати та умов праці усім цивільним за єдиним законом призначали. А нині особливих законів для особливих категорій пенсіонерів уже з десяток.

Скажете: лівизною пахне.

Ні. Я скоріше ліберал. Бо підтримувала і підтримую реформи, зміну форм власності мирним шляхом. Реформи у нас пройшли, тільки наслідки — як після розрухи: скільки рознесених, розграбованих заводів замовкло назавжди, скільки ледве дихає! Скільки людей викинуто на вулицю!

Більшість народу — за межею бідності, у постійному пошуку засобів виживання. За рівнем виробництва на душу населення Україна на останніх місцях у Європі і у другій сотні країн світу. Кажуть, що уже третій рік ВВП стрімко зростає. Чому тоді виробництво у натуральному виразі по видах продукції майже без змін, і споживання електроенергії без змін (хоча всім відомо, що енергоємних виробництв у нас не зменшилося). Чому не зменшилося безробіття, де той ріст робочих місць?

За зведеним показником якості життя Україна також на останніх місцях у світі. Зате злочинність, корупція — процвітають.

Новітні дослідження історії вказують, що Україна — колиска багатьох народів, світових релігій, у далекому минулому — супердержава. Після кількох сотень літ боротьби за незалежність сьогодні маємо знову свою самостійну державу, але болить душа, що Україна зневажена, знеславлена у світі. Цивілізований світ рухається вперед, залишаючи нас далеко позаду. У світових гонках на виживання Україні, як і іншим аутсайдерам світового розвитку, розраховувати на поміч нізвідки.

Цікаво якось виходить: ще вчора світ прихильніше ставився до України, ніж до інших держав СНД, а нині Москва уже ближче до Європейського Союзу, ніж ми; більшість товарів, техніки, які ще вчора вироблялись в Україні, сьогодні завозиться з-за кордону. Дожилися, що наші реформатори вже і по насіння до Німеччини їдуть.

Захист знедоленого народу України, повернення йому, державі гідної перспективи, Богом дарованої долі — посідати гідне місце серед держав, народів світу — ось головне завдання політики сьогодні. Щоб не залишитися назавжди на задніх ролях, Україні потрібна своя парадигма поступу. Такою я та мої однодумці (а їх достатньо в усіх регіонах України) визнаємо працю Євгена Марчука «Україна: нова парадигма поступу». Пошук свого, українського шляху розвитку, реалізація ідеї випереджувального розвитку України, обґрунтованої Євгеном Марчуком, — ось шлях до реалізації головної національної ідеї України — захисту її знедоленого народу.

Роз’єднаний, зневірений народ «чуда» не сотворить. Потрібна нова політична сила, яка б об’єднала усі верстви народу однією національною ідеєю. Потрібен лідер, здатний згуртувати народ. Сильна особистість із твердою позицією, що має досвід, має власне бачення подій, ситуацій у світі, державі. Головне, щоб слово його було правдивим і відповідальним. І не перед виборами, а вже сьогодні. Брак правдивих лідерів через неучасть у політиці окремих сильних особистостей призводить до утворення вакууму. Цей вакуум заповнюють міфи про «рятівників нації». Міфи об’єднують лише ситуативно перед виборами. Тому і маємо у Верховній Раді не правдиву більшість, сформовану за схожістю програм, ідей, а лише ситуативну, за інтересами.

Була присутня на зустрічі з виборцями лідерів кількох виборчих блоків. Часто в аудиторії було чути запитання: чому немає політичного блоку Євгена Марчука? Нещодавно зустріла у Львові одного поважного агітатора за виборчий блок «БЮТ». Подискутували. Насамкінець чоловік сказав: «Зле, що Євген Марчук покинув відкриту політику...»

Вибори 2002 року відшуміли, але потреба у політичному лідері типу Євгена Марчука не зменшилася. Саме йому під силу згуртувати народ навколо національної ідеї захисту знедоленого народу України. Тим більше, що ідеї Євгена Марчука закладені в основу програми партії захисту знедоленого народу України.