Трагедія 1939 року...

В останній час в пресі багато говориться про волинську трагедію періоду 1943 року. Велика трагедія — загинуло багато цивільних поляків і українців. Що мене здивувало, як поляки документували злочини проти них і як злочини проти українців ніде не фіксувалися. І тепер злочини проти українців поляки (навіть досить високі посадовці) схильні інтерпретувати як якусь «відплату».

На початку 1939 року Чехословаччина переживала складні часи. В її кордонах була створена автономна структура — Карпатська Україна. Багато молодих людей з Західної України (Галичини, Волині), які були романтично налаштовані, приїхали допомагати розбудовувати Карпатську Україну. Частина цих патріотів-романтиків записалася в загони самооборони — Карпатську Січ. Але після того, як у березні 1939 року було проголошено незалежність Карпатської України, хортистська Угорщина окупувала Закарпаття. Багато оборонців Карпатської України попали в полон.

Так от, полонених західноукраїнців угорці передали офіційній польській владі (чи то армії, чи прикордонній службі). І що зробили поляки? Без суду і слідства полонених розстріляли і тут же на кордоні закопали. Чи є злочином розстріл полонених? Це великий державний злочин. А серед цих молодих людей, які загинули, могли були такі, що і гвинтівку в руках не держали, бо в Карпатській Січи зброї катастрофічно не вистачало.

Йшов початок 1939 року. Ще Європа насолоджувалася мирним життям, а про створення УПА мова зайшла через роки. А поляки вже розстрілювали українців. Чи чули ви, щоб українці піднімали питання про відплату за цих вбитих полонених? Ні!

Дослідженням могил цих патріотів займались волонтери. Чи віднайдені всі могили, чи встановлені прізвища загиблих, я не знаю. Але я знаю, що державою Україна вони мають бути достойно вшановані — треба поставити достойний пам’ятник, водити туди екскурсії. Їх мають згадувати.