Трагічні свідчення епохи
Глибока, майстерно подана на реально вивчених фактах воєнної історії публікація Сергія Грабовського щодо долі меморіальних знаків Кирпоносу та Ватутіну, можливо вперше, як на мене розкриває драми невиправданих й непоправних втрат солдатських життів — й під час хаотичного відступу від Києва й у веремії взяття його. Власне, ці рядки й реквієм цій далекій молодій генерації, що пішла з свого єдиного буття й внаслідок цих невдалих «стратегій».
Й нагадує про її долю, про обірваний дар буття, лише вічний вогонь на честь Невідомого Бійця. Відомого лише його близьким... Як писав Віктор Некрасов в Парижі в 1986 році: «Перед отъездом навсегда я пришел на Мамаев курган... Кругом был граним и мрамор. Вдалеке, неизвестно к кому и к чему взывала стометровая Мать-Родина... Сталинград сейчас от меня далеко. Верден ближе. А еще ближе Триумфальная арка с Могилой Неизвестного Солдата. Именно на нее я кладу свой букетик — ведь тот, кто лежит под бронзовой плитой, тоже воевал с немцами.
Й все ж таки, на мою думку, знищення пам’ятників — марнотратство. Навпаки, біля них, ґрунтуючись, скажімо, в шкільних екскурсіях, хоча б на матеріалах, яких лише торкнувся «День» у статті С. Грабовського (а вони — конспект великої книги), ті, хто народився вже в новому сторіччі, дізнаються, як все було насправді.
Випуск газети №:
№120-121, (2017)Рубрика
Пошта «Дня»