«Треба прагнути до перемог»
Волиняни — про сприйняття помилокВіктор ГРИСЮК, громадський діяч, віце-президент Луцького джазового клубу, голова правління громадської органзації «Принцип»:
— Найважливіший висновок останнім часом — це сприйняття помилок. Можна читати багато літератури, ходити на різні тренінги, семінари тощо, але навіть всі знання світу точно не допоможуть зробити свої помилки. Звісно, додаткові навички та поради ніколи не завадять, а навпаки, можуть допомогти вирішити швидше або легше ту чи іншу проблему. Але від власних «граблів» не втечеш. Але насправді боятися невдач не варто, навпаки, без них не буде перемог, у світі навіть існує зараз таке цікаве явище, як, наприклад, успішні люди з різних сфер діляться своїми «важкими» історіями. Сучасні корпорації навіть більше звертають увагу на резюме, де вказано про помилки, які були допущені, адже вважається, що людина, зробивши їх, має вже досвід для уникнення в майбутньому.
Якщо взяти до прикладу спорт, то ми можемо найбільше запам’ятати успішний фініш, прийом, удар, гол тощо. Але хіба ми будемо пам’ятати всі промахи та невдачі, які спортсмен зробив до цього? Крилатий вислів, який часто використовують у командних видах спорту: «Гра забувається — результат залишається». В бізнесі також ми можемо із захопленням читати історії успіху найвпливовіших бізнесменів, але скільки ідей вони не реалізували, скільки потерпіли невдач до того, як дійти до вершини? Ми боїмося зробити помилку, точніше, не буду узагальнювати, скажу про себе. Я виховувався ще зі школи на тому, що потрібні хороші оцінки, треба прагнути до перемог, уникати помилок тощо. І все це спонукало до того, що намагання робити «все правильно», уникання ризиків не давало можливості спробувати втілити у життя сміливі ідеї. Але, що найцікавіше, як би ми не хотіли оминути помилку, вона нас рано чи пізно таки знайде. І тут найважливіше не боятися її зробити, а зробити висновки, можливо, скажу банально, але саме помилки роблять нас сильнішими. Тож сміливіше втілювати свої ідеї, без спроб не буде успіху!
Тамара ЗУБЕНКО, журналістка (Луцьк):
— Щастя — дивовижне відчуття, бо всю його повноту годі пізнати... Три роки тому моїм Щастям і Всесвітом став маленький син... Коли ти народжуєш після 40-ка і вперше, то добре усвідомлюєш, що Господь явив тобі диво — 3,5 кілограми щастя у чистому вигляді. І ти дякуєш Йому і всім, хто допоміг тобі пізнати це ЩАСТЯ, дав шанс лишити на Землі продовження себе. Щодень син підростає, змінюється, відкриваючи мені нові грані мого особистого ЩАСТЯ, яке попри тотальну втому, відчуваю і вбираю кожною клітинкою свого єства. Кожен новий ранок я починаю ритуально, цілуючи сина в шийку і вдихаючи аромат його тіла, який настояний на дитячих снах і тихо шепочу: «Доброго ранку, моє щастя! Дякую, що вибрав нас із татом».
Світлана СИДОРУК, помічниця народного депутата Ірини Констанкевич (Камінь-Каширський район):
— Завжди радію, коли вдається зробити щось приємне, корисне, потрібне комусь. Вірю, що Україна має стати країною людей, громад. По Конституції правовою і соціальною державою. Переконана, що головна роль у цьому всіх нас разом, але кращими серед нас мають бути наші керівники держави, влада. Розмовляти українською, співати українською, мріяти українською, молитися українською, понад усе любити Бога і все те, що він нам подарував. Найважче — втрати, які не повертаються до нас... Мрію, щоб закінчилася війна. Мир — це жити в любові. Це найважче і найпростіше, це — наймиліше і найкраще... Любити Україну і людей — з цим живу і хочу жити.
