Від серця до серця...

Чудовий матеріал Ірини Висоцької «Сценарій абсурду» для добрих намірів» у №34 «Дня» від 2 березня 2006 року про поневіряння з реалізацією в Україні програми «Дитячі містечка — SOS» ще раз підтверджує абсурдність розхожої ідеї автоматичного історичного прогресу.

У тому суспільстві, в якому ми поки що живемо, кожен старається виконувати (більш- менш відповідально) лише свою функцію. І в такому штучно сконструйованому та впорядкованому суспільстві «хороших» людей бездоглядним і «поганим» дітям ніколи не було, немає і не буде місця! Їх просто виганятимуть звідусіль, як зачумлених звірят. І нескінченно замикатимуть у якісь резервації, інтернати та колонії, розглядатимуть їхні справи на якихсь комісіях із якимось уповноваженими тощо. Щоб вони зненацька якось не завадили цьому нашому «хорошому» життю...

І так завжди триватиме до того часу, поки ми не прийдемо до тями, не прокинемося і не зрозуміємо, що перед Богом цей наш штучно створений і викоханий розподіл праці нічого і ніколи ж не означає. Перед Ним же усі абсолютно однакові — і міністр, і позаштатний двірник. Адже Він дивиться на серце, а не на культивовану нами зовнішність і видимість... І шлях найнадійніший і короткий до всього найвищого та найдостойнішого — завжди ж не через найжорсткіші циркуляри та накази, а лише від серця до серця!