Вірус добра і людяності
Затяжна зима, яка спровокувала певний емоційний настрій, змусила по-новому оцінити значимість весни у моєму житті і в житті кожного українця. Ці слова Олени Маланій, активного пропагандиста газети «День» і її книжкової бібліотечки найповніше відображають зараз і настрої волинян.
Олена МАЛАНІЙ, кандидат філологічних наук, доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:
— Намішались як позитивні, так і не зовсім емоції. Негатив — засніжені міста, нечищені вулиці, заметена столиця і якісь заморожені душі. Парадокс, але не суспільні події, не дії влади чи потуги опозиції, а саме останні снігові циклони стали своєрідним лакмусовим папірцем суспільства, перевіркою наявності добра, гуманізму, співпереживання і взаємодопомоги. Безкорисної допомоги ближньому. Період посту — період очищення від скверни, усілякої гидоти. На жаль, наше суспільство не повною мірою пройшло це випробування. Виявляється, ми таки ще досить добре можемо заробляти на біді ближнього, користуючись найменшою нагодою!
Позитив у тому, що «не все так погано у нашому домі», що є люди, готові прийти на допомогу «просто так», без жодної для себе користі, запропонувати своє авто чи склянку чаю з печивом. І є надія, що громада в найближчому майбутньому одужає від цієї недуги. Адже не лише погані віруси мають здатність розповсюджуватись і заражати наше нутро? І не варто робити щеплення від людяності. Адже бумеранг, кинутий тобою комусь вслід, обов’язково повертається і б’є з подвоєною силою! Позитив у тому, що кожен наступний день таки наближує весну всупереч «вічному снігові», що не сьогодні-завтра зацвітуть наші садки біло-пінно, заспівають пташки своєї залицяльної пісні, лелеки оправлять замерзлі крила і почнуть ладнати гнізда!
Наталія ПАХАЙЧУК, журналіст:
— Найбільша радість останніх днів — зустріч з друзями юності. До мене в гості завітали колишні одногрупники і однокурсники, з якими колись були нерозлийвода, а зараз між нами відстань150 кілометрів. Та малий відтинок дороги суттєво більшає не тільки від відсутності асфальту на дорозі Луцьк-Львів через Горохів, Радехів і Кам’янку-Бузьку, а й від плину життя, який все настирливіше перетворює нас у добрих знайомих. Не те, щоб ми стали інші і почали ставитися одне до одного інакше. Просто друзі залишаються друзями, поки у них є спільні спогади. Наші спільні спогади сягають тільки дворічної давнини і вони ще будуть спонукати нас зустрітися, зателефонувати, написати... Та кожен новий день затягує нас у буденні клопоти нового життя і спогадів все менше, дедалі більше справ. Юнацька дружба перетворюється у щось напівреальне, у майже фантастичне, у щось таке, що сталося не з нами. Та все ж ми щасливі, бо таки в нас були прекрасні роки студентства, які ми розділили у щирій юнацькій дружбі. І нема печалі, бо треба відпускати минуле. Добре, що минуле було красиве і воно напророчило щасливе майбутнє, в якому найбільша прикрість — затяжна зима.
Ієромонах Ніфонт (ОМЕЛЬЧУК), настоятель Георгіївського храму селища Голоби Ковельського району:
— Нещодавно у нас відбулися парафіяльні збори, на яких було про що сказати. Відновлена традиція перебування у храмі селища чудотворного образу Божої Матері, що іменується «Погинська». Для храму подаровані мощі святої великомучениці Варвари за турботи уродженця Голоб — протоієрея Миколая Коренги, клірика храму Всіх святих землі Волинської Луцька. Організовано захід до Дня інваліда у районному будинку культури. Поновлено роботу недільної школи. За сприяння храму у селищі започатковано діяльність юнацької театралізованої студії «Буття». Проведено газифікацію храму та парафіяльного будинку. Відновлено випуск парафіяльної газети із новою назвою «Отчий дім». У храмі проведено озвучення. У дзвіниці реконструйовано нову підлогу і стелю та проведено освітлення. Побудовано новий вуличний туалет. У храмі встановлено нові бічні двері. На зборах парафіян одноголосно вирішено використовувати дзвіницю, крім основного її призначення, як виставкову залу «Дзвіниця», відкриття якої провести 6 травня, у день пам’яті святого великомученика Георгія, схвалити роботу соціальної програми «Турбота», яка діє в межах парафії, оголосити подяку активним парафіянам, які здійснюють духовне піклування про людей похилого віку, провести з нагоди 230-ліття храму святкове богослужіння, приурочити до ювілею храму виставку фотографій «Люблю мої Голоби» у залі «Дзвіниця».
Радує, що парафіяни зрозуміли свою значимість у житті парафії, потрібність і відповідальність за буття громади. Засмучує, що відсутня практика участі дітей, школярства, молоді в храмі. Дорослі прихожани, будучи активними, не залучають своїх дітей, онуків до богослужіння.
Володимир КАМІНСЬКИЙ, помічник-консультант народного депутата України:
— На диво, хоч у нашій державі вистачає проблем, але, навіть в силу професійної приналежності, мене мало схвилювали мітинги опозиції, які відбулися в багатьох областях України і в тому числі в Луцьку. Я це сприйняв як належне, як робочий момент, як факт «а що, їх могло не бути в такій ситуації?..» А от схвилювало дві інформації, які сталися в світі. Померла Маргарет Тетчер... Політик, діяч, жінка. Я ріс і чомусь підсвідомо стежив за її діяльністю. Може, тому що любив усе британське — мову, «Бітлз», шотландські волинки, Робіна Гуда, адмірала Нельсона, Конан Дойля... навіть державний прапор. Маргарет Тетчер, Індіра Ганді, мати Тереза... Жінки, які перевернули моє уявлення про світ. І ще... Всі чекають на прихід весни. Мене вжахнула інформація про те, що науковці підтверджують, що течія Гольфстрім поступово зникає... Де Гольфстрім, а де підтоплені села Ківерцівського району, скажете ви? Все на нашій планеті взаємопов’язане — нафтова суспензія на дні Мексиканської затоки не дозволяє поліщукам вчасно посадити картоплю... Засніжена Європа і посухи в Росії... Абрикосів українських вже не буде. З острахом чекаю на прихід (неприхід) літа.
Олена СЕМЕНЮК, директор комунального підприємства «Центр туристичної інформації та послуг»:
— Хотілося б написати довгий список радісних подій, які відбуваються навколо — від сонця, яке все довше і частіше для нас світить, до спілкування з цікавими людьми, які приїжджають знайомитися із Луцьком та його околицями та дрібних щоденних приємностей... Але я люблю відповідати питанням на питання, тому спитаю: а чому ми так часто шукаємо причин для радості (та й для смутку теж) десь назовні, там, де від нас небагато залежить? Звісно, людина — частина і природи і Всесвіту, і усі зміни нашого оточення матимуть на нас вплив, але ж той важіль, який визначає, сумно нам чи радісно, все одно знаходиться у нас. Важливо зрозуміти — що б не діялося навколо, ми можемо бути відповідальними за свої емоції. Тому я намагаюся спрямовувати свої думки на позитив — на радісних, щасливих людей з цікавим життям, на смак запашного ранкового чаю, на перші прояви весни. Тому я намагаюся не нарікати і не скаржитися, а навіть обрубувати на півслові невдоволення людей, які мене оточують. Щастя в голові, а не на вулиці, не в кабінетах влади, щастя — це те, чого так легко досягнути, якщо зрозуміти просту річ — ми самі обираємо, пустити його в наше життя чи ні.
Тому я вдячна життю за те, що воно у мене є, з усіма гараздами та негараздами, вдячна усім без винятку людям, яких зустрічаю на своїй дорозі — я багато вчуся і вірю в те, що ця наука допомагає мені бути кращою та, власне, щасливішою.
