Як Вас звуть і як Вас називають

Зазначений матеріал спонукає до певних узагальнень, оскільки під кутом зору філології спотворена передача українською мовою в паспорті імені Кристина (конфлікт між українською та російською вимовою і, відповідно, орфографією) є таким самим «гріхом», як і перекручена назва англійського футбольного клубу «Тоттнем» (через невідповідність англійської та української вимов, що відгукується у написанні цієї назви).

Тому, передусім, про «норми» або те, що можна вважати нормовизначним у відтворенні власних назв (прізвищ, імен, топонімів тощо) однієї мови іншою, зокрема нашою. На сьогодні відомі й практично застосовуються три способи такого відтворення: транслітерація, практична транскрипція та переклад.

За першим способом власні імена передаються політерно: знаки однієї писемності знаками іншої, наприклад з латинки кирилицею. Спосіб — найлегший, але в непоодиноких випадках призводить до перекручень прізвищ і назв. А перекручення прізвища є образою, справжнім знущанням із носія прізвища (чи спадкоємця назви).

Перший приклад. Людина, яка народилася в Німеччині, жила і працювала там же, а також у Швейцарії та Сполучених Штатах, стала Нобелевським лауреатом з фізики і яка скрізь, де жила і працювала, називала себе і була звана іншими як Айнстайн, у Росії завдяки якомусь «кухареві-грамотію» (цитуємо дідуся Крилова) стала Ейнштейном, що автоматично було перенесено й в Україну. Чи зможе хто-небудь пояснити, яким боком до такої трансформації причетні «норми української мови»?

Другий приклад. Футбольний клуб англійської столиці «Тоттнем Хотспур» має назву за назвою району Лондона. Топонім «Тоттнем» зафіксовано в численних довідниках, атласах. Проте спортивні журналісти з дійсно спортивною впертістю пишуть «Тоттенхем», як свого часу подавав цю назву центральний орган комуністичної держави — газета «Правда». Аналогічно, клуб «Норидж-Сіті» з міста Норидж (так в усіх атласах і на картах) за журналістською круговою порукою передається як «Норвіч». До чого й тут «норми української мови»?

За другим способом, що видається найбільш прийнятним, відтворюються фонетичні особливості прізвища (назви) мови походження з максимально можливим наближенням до звучання мовою оригіналу, тобто до того, як вимовляють прізвище (назву) ті, хто її започаткував.

М. Ворожбит має рацію щодо власного прізвища, але не має її щодо імені у формі Крістіна. Якщо батьки цієї дівчини — росіяни і назвали її Кристиною (рос.), то й українською вона має бути Крістіною. Але якщо батьки-українці кличуть дочку Христиною (Кристиною), то й російською вона має залишатися Хрыстыною (Крыстыною). Так само українець Олександр усіма мовами має залишатися Олександром (рос. Олэксандр), не перетворючись на Александра; англієць українською має залишатися Елігзендером, не стаючи Олександром; мадяр скрізь має бути Шандором. Український поет Павло Тичина — всіма мовами має бути Павло, грузин Паоло Яшвілі — Паоло, Нобелівський лауреат Пабло Неруда — Пабло, а не Павєл чи Павло. І російські імператори українською не повинні перелицьовуватися на Микол чи Олександрів, а залишатися Ніколаями та Александрами.

Називаючи представників інших народів за практичною транскрипцією, виявляємо повагу до них. І тільки в цьому разі можемо очікувати на рівну повагу до себе, запобігання перекручення прізвищ наших співвітчизників іншими мовами.

Третій спосіб — переклад — застосовується нечасто, проте він є єдино можливим для передачі імен персонажів казок (Попелюшка, Синя Борода у Шарля Перро) або міфологізованих імен історичних осіб (англійський король Річард Левове Серце, французький король Іоанн Добрий та ін.).

За радянських часів географічні назви, відповідно до чинного тоді стандарту в союзних республік, обов’язково транслітерувалися з російського зразка. Наразі українські картографи, керуючись рекомендаціями ООН, відтворюють топоніми саме так, як їх вимовляють у державі походження назви.

А от з прізвищами та іменами досі немає ладу, позаяк немає бажання подолати інерцію звички. Якщо є бажання, то будуть і наслідки. 1996 р. видавництво «Правда» випустило у світ зібрання творів англійського письменника, якого було представлено як Артур Конан Дойль. Проте 1998 р. видавництво «Терра», а 2006 р. — «Ріпол Класик» на політурках своїх зібрань творів цього автора подали його прізвище правильно, без м’якого знака: Артур Конан Дойл. І після таких виправлень кінець світу не настав.

Нагадаємо насамкінець слова мудрого Конфуція: «Зробити помилку — то ще не помилка. Не виправити її — ось що буде помилкою».

Тож виправляймо свої помилки, вимагаймо того, щоб будь-яку особу звали й називали однаково.