Яким має бути громадянське суспільство
Якщо ми не хочемо в черговий раз бути обдуреними, ми повинні створити програму сьогоднішнього громадянського руху, яка має бути публічно обговорена й доведена до кожного громадянина. Саме створити програму, а не просто довіряти поводирям руху.
До неї є три вимоги, без яких будь-який суспільний поступ в Україні просто неможливий.
По-перше, необхідно зупинити сьогоднішню пропаганду розколу суспільства як з боку лівих, так і з боку правих. Ми будуємо громадянське суспільство, едність членів якого визначається не етнічною приналежністю, а соціальною солідарністю, де такі питання, як етнічне походження, двомовність, трактування історичних фактів, конфесійна приналежність не є визначальними. Світ змінюється. В основу міграційної політики в Європейському Союзі покладена не етнічна, а тільки соціальна асиміляція. Отже треба позбавитись риторики про «менших» і «старших братів», «національні меншини», «східняків» і «західняків», «північ» і «південь» тощо.
Пропаганду регіональної ідеології винайшла не Партія регіонів: ця ідеологія давно використовується в світі як протиставлення загальнонаціональній. Її потрібно було б заборонити як ворожу інтересам суспільства. Далі — слід твердо усвідомити, що народ Росії є нашим стратегічним партнером. Прийде час, і Росія буде членом НАТО: Китай, геополітична ситуація змусять.
По-друге, прибуток кожного підприємства має бути власністю трудового колективу, який орендує підприємство у держави за справедливу ціну (податок). Другим видом підприємств мають стати кооперативи, забуті починаючи з 1917 р. У сільському господарстві кооператив орендує землю з правом утворення фермерських господарств при умові мати в користуванні землі не більше, ніж може обробити одна фермерська сім’я. А от банки мають бути тільки державними. Принаймні, рівень банківських процентів повинен визначатись лише потребами на обслуговування банківської системи.
По-третє, влада не може бути безконтрольною, і такий контроль має здійснюватись не підзвітними владі установами, а суспільством. Такий механізм сьогодні світу відомий. Це інституйований, тобто узвичаєний в суспільстві вільний доступ громадян до публічного обговорення проблем суспільства, хоча б для початку на державних каналах інформації. Якщо зміст громадського мовлення визначається громадянами, якщо думка представників влади, як і будь-яка інша, не має привілеїв, якщо думка кожного має право бути доведена до суспільства і бути оціненою в цьому громадському просторі, то вільний доступ громадян до обговорення проблем суспільства при такому його використанні є не тільки інструментом контролю влади (не почути голос загалу не вдасться!), а й гарантією безпеки суспільства і держави, яка так необхідна сьогодні. І якщо перші дві умови потребують певного часу для їхнього втілення, то ця, третя, при наявності доброї волі, може бути здійснена негайно — без перекручень та профанації.
Сказане ще не є програмою громадянського руху, тобто конкретним планом дій, а є лише суттєвими вимогами до неї.
Є й інші проблеми у нашому суспільстві, які мають бути винесені на громадське обговорення. Розробка кожної з них має стати суттю політичної партії та представницької влади. Цього вимагають інтереси наших дітей та онуків.
