«Язык» і мова

Після звільнення Фастова від окупації німецькими нацистами в листопаді 1943 р. біля входу до сховиська, де розташувався воєнний командний пункт (КП), стався інцидент. На пост поставили молодого бійця удмурта. Розвідний караулу проінструктурував вартового, зокрема, дав настанову не допускати до КП сторонню, небажану особу. Це міг бути й ворог (німці були ще недалеко). «Особенно бди, как стемнеет, — застерігав розвідний. — Если кто-нибудь попытается проникнуть на КП, крикни три раза «стой!», а потом, если тот не остановится, — стреляй!»

Із настанням темряви вартовий побачив постать у плащі-накидці, що наближалася до нього, до входу в КП. Солдат крикнув: «Три раза стой!». А постать продовжувала наближатися. Пролунав постріл. Той, хто наближався, упав. На постріл прибігли з КП, розвідний караулу. Варту замінили. Попереднього вартового взяли під варту. На допиті він переконував, що виконував настанову-інструктаж: «крикнул «триразастой» (у його вимові це звучало як одне слово), і позаяк постать наближалася, вистрілив.

Поранений (на щастя, легкопоранений, це був солдат, який розмовляв українською мовою) сказав: «Та він не винуватий, не зрозумів мови, якою його інструктували». Це стало підставою для виправдання того, хто стріляв, завдяки чому його звільнили з-під варти й від суворого покарання.

Надалі ці два солдати продовжували службу разом, знаходили спільну мову, навіть стали друзями.

У них були схожі погляди на життя, схожі долі.