З вудкою у пошуках нової річки

Останній тиждень на Черкащині визначний, перш за все, вшануванням поета Василя Симоненка та проведенням фестивалю льодових фігур «Крижталь». Крім того, люди оговтуються після новорічних свят, досі отримують несподівані подарунки, щиро дивуються реакції комунальних служб на чималу кількість снігу, який усі так люблять, що навіть не можуть прибрати з доріг... А хтось змотує вудочку і йде шукати іншої річки. Там, де рибні місця.

Федір ГОНЦА, архітектор, володар гранту Президента України для обдарованої молоді:

— З хорошого — готую статтю про забутий парк в Лисянці. Також відшукав частину старих проектів десятирічної давнини для створення власного портфоліо. Побачив, що багато з тих ідей, які «не пішли», могли б бути навіть на сучасному етапі досить оригінальними та цікавими. Розмістив своє резюме на різних сайтах у пошуках постійної роботи. Фріланс вже не приносить реалізації, або я не на тій річці з вудкою сиджу, тому треба шукати інші місця. Погано, що в нашому місті вакансій архітектора немає. Запропонували лише банальне штамповане ремесло за ціною одна заробітна плата київського архітектора поділена на вісім. Невже Черкаси у вісім разів бідніші, ніж Київ? Чому ексклюзивний індивідуальний проект, який робиш на замовлення, є дешевшим від типового, який продається та перепродується сотнями? Запропонував виготовлення інтер’єрних фонтанів та водоспадів. Не тих бридотних, а виготовлених мною для сучасних інтер’єрів. Проте ця тема щось також не має успіху. Що ж, буду робити наступні спроби, зупинятися не збираюся. Порадувало те, що нещодавно звернулись до мене люди, які хоч і задарма, але потребуюсь моєї фахової допомоги. Я все ж таки на чомусь розуміюсь. Хоча в Україні за те, що ти розумний, грошей не платять.

Сергій ОДАРИЧ, міський голова Черкас:

— У місті триває вже третій фестиваль льодових скульптур «Крижталь». Цього разу він присвячений Гоголю. Тематика фестивалю була обрана не випадково, адже не так давно світ відзначав 200-річний ювілей від дня народження письменника. Тож черкаський льодовий фестиваль став ще одним приводом замислитись над величчю цього генія. У цьому році ми трішки розтягнули фестиваль. Зараз ще деякі скульптури доробляються. Конкурсна програма почнеться пізніше — скульптори впродовж трьох днів будуть робити персонажів із творів Гоголя. Крім того, будемо ще деякі фігури доробляти і виставляти. Тобто, людина зможе чотири-п’ять разів прийти протягом фестивалю і побачити дещо змінену експозицію, подивитися на щось нове.

Радує, що ставлення людей до скульптур змінюється. Якщо перший рік це просто було бездумно — там обійняв, там нахилив, там притулився, там присів, то сьогодні ми бачимо, що люди уважніше й обережніше ставляться до крижаних фігур, думають про те, що треба дати можливість цією красою насолодитися ще комусь.

Анжела ХАЧАТУРОВА, маркетолог:

— Дні дуже швидко минають. Незчулася, як довелося повертатися до робочих буднів, що не дуже сприяло появі бодай якихось екстраординарних пригод. Але ще напередодні новорічних свят я дозволила себе втягнути в одну авантюру — інтернет-гру «Новорічний слон». Суть у тому, що потрібно обмінятися подарунками із незнайомими тобі людьми. Тож коли на цьому тижні я отримала чудову посилку з симпатичним сюрпризом, зрозуміла, що це дуже весело — дарувати подарунки. Навіть незнайомцям!

А минулої п’ятниці незапланована гра в боулінг довела, що можна грати в гру вперше, але вигравати навіть у «асів». Вкотре переконалася, що не буває поганих чи хороших людей, є лише ті, з якими може чи не може бути затишно. З першими можна поділитися тим, що є для тебе важливим, сміятися безперестанку, щось пригадувати, планувати, врешті — провести день, і все одно цього буде мало й захочеться ще.

Надія НІКІФОРОВА, художник-постановник Черкаського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка:

— Відсвяткували дивне свято — Старий Новий рік, що відзначається тільки у нас. Чудово, що збільшився день. Особливо це відчутно вранці — приємно, що світанок приходить раніше. Гарно, що випав сніг, і був морозець. Жаль, що сніг почав танути. Радію, що в театрі поставили виставу «Кіт у чоботях» Шарля Перро. Тепер у мене з’явилася можливість завершити роботу над картиною «Наймичка» за твором Тараса Шевченка. Кобзар мене не відпускає. Ще раніше з’явилися картини «Марія» та «Катерина». Якось говорили із відомим науковцем Василем Пахаренком, і він сказав, що Катерина — це перша сходинка Марії. Жінка, яка покинула свою дитину, але вже протестувала, пішла з дому. Друга сходинка — це наймичка, яка заради своєї дитини все залишила, щоб бути завжди поруч, а Марія — це найвища сходинка, вище не буває. Так виник цей триптих.

Валентина КУЗЬМЕНКО-ВОЛОШИНА, поетеса:

— Отримала літературну премію імені Василя Симоненка за збірку поезій «Квітка любові». Відразу пригадалося, як дев’ятнадцятирічною прийшла у редакцію газети «Черкаська правда», де Симоненко працював журналістом. Дала йому зошит зі своїми віршами. Він уважно все перечитав, а тоді так пильно на мене подивився і сказав, що мені треба більше читати й більше писати. Хоча я потім якийсь час взагалі не могла писати, бо невдовзі Василь Симоненко помер, і мене дуже вразила його смерть.

Роман КУЧЕРЕНКО, викладач Східноєвропейського університету економіки та менеджменту, місто Канів:

— Добре, що нарешті закінчились новорічні канікули і все повернулося у нормальний робочий ритм. Ці свята страшенно виснажують. Продовжує засмучувати нетипова для останніх років погода і реакція на неї комунальних служб Канева. Добре також, що добігає кінця перший тур передвиборчої лихоманки, і завтра ми вже не почуємо агітаційного сказу. Засмучує суттєве підняття (десь на третину) Російською Федерацією ціни на газ для України. Вже зрозуміло, що після виборів це відчують і промисловість, і населення.

Іван ФІЗЕР, секретар Черкаської обласної організації Національної спілки художників України:

— Маємо прикрість. Художникам підвищили тарифи на тепло. Майже в чотири рази. Така непомірно велика оплата, яку нам висунули зараз, прирівнявши нас до підприємців — це нікуди не годиться! Бо у кожній творчій майстерні не виробляється продукція для масового продажу. Там щось твориться. Воно може колись продатися, але частіше мало що продається. Люди ж шукають десь на стороні інші заробітки. Хто ремонтує машини, хто щось шиє, хто викладацькою діяльністю займається... Звісно, що не без того, що й малюють і продають. Але то не є такі прибутки, що ними можна було б покривати оті великі платежі. Якщо так буде далі, то мистецтво у Черкасах може зійти з лиця землі, зійти зі сцени.

Ще дуже вразила щойно відкрита меморіальна дошка Василю Симоненку. Пішов, подивився на неї... Треба знімати. Чого було владі не запросити професійного скульптора? Ні, взяли людину, яка навіть не є членом Спілки художників! Ще кажуть, що у написі біля зображення поета зробили помилку — написали «лауреат премії імені Тараса Шевченко», а потім виправляли «о» на «а»...