Житомир: мер ветує — народ мітингує
Майдан і ситуація в країні залишаються основною темою розмов житомирян, хоча вже не так агресивно та безапеляційно, як тиждень чи два тому. І в місцевій владі складна ситуація: 11 грудня депутати міської ради на позачерговій сесії більшістю голосів висловили недовіру виконавчому комітету, а через кілька днів міський голова Володимир Дебой заветував це рішення. Але деяких людей турбують нагальніші проблеми, та й Новий рік не за горами.
Володимир МИХАЛЕЦЬ, депутат Житомирської міської ради:
— Мені сподобалося віче, яке відбулося на майдані Незалежності. Це дійсно показує, що народ України переймається проблемами, які є в державі, що ми прагнемо до незалежності і кращого життя. Не сподобалося вето міського голови (на рішення позачергової сесії міської ради про розпуск виконкому) і те, що місто Житомир повністю повторює ту кризу, яка відбувається в державі, а іноді й перевершує.
Валерій ДОЛИННИЙ, художник:
— Ми в очікуванні Нового року, святковий настрій у людей, це буває один раз на рік, ялинка стоїть. Але мені не подобається політичне становище зараз у державі, треба якось спільно вирішувати питання. Держава у нас одна на всіх, що на схід, що на захід. Треба разом домовитися, не робити супротиву одне одному. Нинішня влада мені подобається, вона йде, поступово, але йде, рухається вперед. Це помітно. Підвищують пенсії, я пенсіонер і це відчуваю. Гадаю, що її спихати, як то бажає опозиція, не потрібно, влада на правильному шляху...
Катерина ПІДЛУЖНА, вчитель:
— На жаль, нічого гарного немає, а поганого дуже багато. Наприклад, нас, вчителів, не поважають, бо якби поважали, то не платили б таку зарплату. Людина з вищою освітою приходить працювати у школу і отримує «копійки». Молоді вчителі так і кажуть: як нам платять, так ми і вчимо. В результаті зі школи виходять діти-недоучки. На наші зарплати нереально купити житло, за квартиру в новобудові треба виплачувати по сім-вісім тисяч гривень. Для вчителів це непідйомна сума.
Юлія ЧЕПЮК, журналіст:
— Запам’яталася поїздка до Києва, було дуже приємно відчути дух Майдану і попрацювати там. Подобається, що Житомир не такий пасивний, як я вважала. Люди, не зважаючи на погоду, кожного дня йдуть на мітинг о шостій вечора на майдан Корольова. Протестують, бо їх щось не влаштовує. Погане — це утиски активістів місцевого Євромайдану, коли закидали камінням та порізали колеса машини, в якій їхали люди на віче до Києва.
Лілія ПОТАПОВА, пенсіонерка:
— Нічого хорошого немає, пенсію затримали на два дні, а жити ж якось треба. Я живу від пенсії до пенсії, в мене син-інвалід, і теж отримує пенсію, 850 гривень. А його ж треба нагодувати, купити ліки, одягти, взути, і не просто взути, а спеціальне ортопедичне взуття купити.
Володимир ЖАБРОВЕЦЬ, відеооператор:
— Запам’яталося, коли частина знайомих, які ще вагалися, кого підтримати, думали, їхати у Київ на Майдан чи ні, наче прокинулися, почали якось проявляти свою позицію. Це дійсно втішило. Коли люди визначалися не під час якихось силових акцій, а за тиждень мирного стояння Майдану. Саме на цьому спокої вони почали будувати свою думку про події. Для деяких моїх знайомих, та й навіть для мене, це було велике відкриття. Мабуть, найгіршим за цей тиждень було те, що мер не дослухався до думки більшості депутатів, які розігнали виконком, і заветував це рішення. Я вважаю, що це неправильно, треба було прислухатися до думки людей, і був би йому плюс.
Леонід БАЛДІН, перекладач-фрілансер:
— Цього тижня у мене гостював друг дитинства, якого я давно не бачив. Спочатку було ніяково трохи, тому що з часу нашої останньої зустрічі минуло два роки. Ось так сидиш з людиною, в очі йому дивишся і розумієш, що подій було багато, а розповісти нічого. Але через годину незручність як рукою зняло, згадували шкільні роки і сміялися над старими-добрими і, здавалося, забутими історіями про вчителів та однокласників. Взагалі мені останнім часом не подобається, що політика стала займати багато місця в думках моїх і близьких мені людей. Важливо, звичайно, розуміти, що відбувається в країні, і брати участь в її житті, але набагато важливіше усвідомлювати, що політичний процес ніколи не закінчується, хіба що з настанням утопічного комунізму. А це означає, що потрібно усміхатися оточуючим і дарувати тепло близьким, а то всі якісь похмурі останнім часом.
