Біля останньої межі

Глобальні екологічні загрози, що постали перед людством наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття, абсолютно справедливо називають екзистенційними, тобто такими, від подолання яких залежить саме існування людства (Гамлетівське «бути чи не бути?» тут в жодному разі не є пафосним перебільшенням), а не просто стан розв*язання окремих, хай навіть дуже важливих, політичних, економічних або соціальних питань. Кажучи простіше, екологія сьогодні є тестом на виживання людства, і всі ми разом, всі держави і народи, складаємо  тепер такий тест.

Саме такими є суворі реалії сьогодення, їх треба розуміти та сприймати із мужньою тверезістю, без ілюзій – хай би як не хотілося б вірити, що ситуація не є аж такою загрозливою. Аби повною мірою побачити, з чим ми, власне, маємо тепер справу, бодай дуже коротко варто перелічити основні глобальні екологічні проблеми всесвітнього значення. Гранично коротко кажучи, основні з них є такими:

1.Тотальне (загрозливе!) забруднення води, повітря, ґрунтів, взагалі усіх природних ресурсів, внаслідок чого вони стають, щонайменше, несприятливими, а то й небезпечними для здоров*я, навіть самого життя людей. Можна наводити відповідні цифри, але загальна тенденція запереченню не підлягає.

2.Глобальне потепління, котре визнається більшістю фахівців. Досить очевидними є наслідки цього процесу: танення арктичного (зокрема, гренландського) льоду; цей процес охоплює вже і Антарктику. Внаслідок цього підвищується, причому стрімко, загальний рівень Світового океану, що загрожує мільйонам  людей, які живуть у прибережних регіонах.

3.Перенаселення багатьох країн, особливо так званого «третього світу», що додатково вкрай загострює продовольчу проблему та ускладнює  забезпечення людей чистою водою.

4.Виснаження та деградація навіть наявних природних ресурсів, зокрема тих, рівень забруднення яких поки що (!) нібито не здається загрозливим.

5.Проблеми з утилізацією відходів, які стрімко зростають, фактично за геометричною прогресією. А це – катастрофічне забруднення Світового океану, який вже не може впоратися з цим лихом, навіть використовуючи випробуваний впродовж тисячоліть механізм самоочищення. Заради справедливості треба зазначити, що є держави (Японія, скандинавські країни, Канада), які пропонують перспективні, інноваційні підходи в цій сфері.

6.Небезпека глобальної зміни клімату, яка тягне за собою природні лиха й катастрофи (про танення полярного льоду вже говорилося): почастішання повеней (або, навпаки, страшні посухи); зміна пір року та погодного сценарію загалом, поява нових загрозливих захворювань тощо.

7.Втрата природного біорізноманіття. Александр Антонеллі, науковий директор Королівських ботанічних садів Британії, підкреслює: «Зараз є переконливі докази того, що наша планета втрачає види з тривожною швидкістю. Останній раз подібна ситуація траплялась близько 66 мільйонів років тому, коли на Землю впав астероїд, спричинивши глобальну природну катастрофу, однак зараз в усьому  винні люди! Поточні показники вимирання біологічних видів Землі приблизно у 1000 разів перевищують ті, що були до появи людини, а в майбутньому ці показники можуть бути приблизно у 10 тисяч разів вищими». Коментарі тут є  зайвими.

8.Знищення лісів, особливо лісів Амазонії (також Сибіру), які, без перебільшення, є легенями людства, продукуючи необхідний для життя кисень. Це знищення є справді глобальним злочином проти Землі, а ніяк не внутрішньою справою Бразилії, Перу чи Росії.

9.Закислення океанів. Ми вже коротко торкалися цієї проблеми, зараз відзначимо тільки, що рівень забруднення  навіть найбільшого зі світових океанів – Тихого (а це забруднення пластиком, нафтопродуктами, і, що найнебезпечніше, токсичними відходами) давно перевищує всі допустимі межі.

10.Виснаження озонового шару (щоправда, є фахівці, котрі стверджують, що цей життєво важливий для землян шар має здатність  до самовідтворення; проте лише майбутнє покаже, наскільки такий оптимістичний підхід відповідає дійсності).

11.Кислотні дощі, які спостерігаються у різноманітних регіонах Земної кулі. Це теж загрозливе свідчення антропогенного впливу на природу.

12.Дефіцит чистої питної води як наслідок її забруднення. До речі,  кваліфіковані експерти прогнозують, що вже у 30-40-50-х роках цього століття питна вода стане величезним геополітичним ресурсом (можливо, навіть частково витіснивши сучасні енергоносії) і володіння  нею викликатиме серйозні міжнародні конфлікти, аж  до військових. Зауважимо, що в Україні проблема чистої води є нагальною. Все це  є більш ніж серйозним.

13.Урбанізація. Кількість людей, що живуть у великих містах, зокрема,  у величезних мегаполісах, зростає із загрозливою швидкістю, що також свідчить про величезний антропогенний тиск на природне середовище.

14.Проєкти генетичної інженерії, наслідки яких є дуже часто непередбачуваними і можуть справляти небезпечний вплив на людину та на  екологію.

Здається, сказаного вже достатньо, аби зробити невтішний висновок: майбутнього у людства не буде, якщо ми, земляни, продовжимо нинішній згубний спосіб життя, зокрема, у найбільш заможних країнах, орієнтованих на нічим і ніким не обмежене споживання. Зауважимо, що 2019 року в світі  зафіксовано найвищий рівень вуглекислого газу та найвищу середню температуру за всю  історію, що змусило ООН офіційно оголосити надзвичайну кліматичну ситуацію.

У грудні 2015 року під час Конференції ООН з проблем глобальних змін клімату була укладена Паризька кліматична угода, яка замінила Кіотський протокол. Цю угоду підписали  175 країн, зокрема, Україна. Світові уряди свого часу висловили готовність виділити 2,4 трильйони доларів,  щоб зменшити викиди, стримати негативний вплив на природне середовище, проте зрозуміло, що цю суму навряд чи можна вважати достатньою.

Аби повною мірою усвідомити глибину глобальних екологічних проблем, варто вдатися до серйозного філософського аналізу. Життєво важливо розуміти, що людина сама була і є невід*ємною складовою природи; тому піклуватись про природу означає піклуватись про існування людини як виду. Тут не варто плекати жодних ілюзій. Доречним тут буде згадати передбачення Фрідріха Енгельса, геть не модного зараз мислителя (чиї прогнози занадто часто виявлялися абсолютно утопічними). Проте одне його висловлювання ще 1876 року важко не визнати пророчим. «Класик» марксизму написав буквально таке: «Не варто занадто вихвалятися нашими «перемогами над природою». Хоча в першу, найближчу чергу ці перемоги дають саме ті наслідки, на які ми розраховували, але в другу й третю чергу наслідки таких перемог виявляються зовсім не такими, котрі очікували».

І взагалі необхідно рішуче відмовитися від філософії «перемоги над  природою» (або ж так званого «підкорення природи»). Може йтися лише про шанобливе співіснування із належним пошануванням до її законів – і ніяк інакше. Це, до речі, чудово узгоджується з українськими  екологічними традиціями, наскільки вони відомі нам з історії. Наведемо  декілька переконливих прикладів.

Український селянин завжди  звертався до землі шанобливо,  як до святині, і коли вимушено порушував її спокій, всіляко вибачався перед нею за турботу, збиток або клопіт. В той же час , ще за часів     Київської держави (читаймо «Руську правду») шкода, яку було завдано живій, природній власності конкретного господаря, відшкодовувалась так же суворо, як і шкода, завдана «неживому» майну (нерухомості). Бо традиційне, прадавнє природоохоронне право ґрунтувалося на праві власності загалом та його недоторканності.

А для Шевченка, який довгий час був розлучений з рідною землею,  Україна – це живий, цілісний організм, сакральне  начало, н6абуте від предків. Відповідно і люди, і природа України – одухотворені її складники. В цьому розумінні і степ, і ліси, і Дніпро, і кручі, і могили, все це – не тільки умови існування людини, але й само єство  України. Нашим сучасникам варто було б засвоїти такий світогляд, схоже, єдино рятівний для України.

Кричуща екологічна катастрофа, спричинена московською навалою починаючи з 2014 року, набула  всесвітнього масштабу. Це небачене у світовій історії злодійство російських загарбників проти природи: абсолютне екологічне руйнування значної частини окупованих територій; знищення практично усього живого на наших землях; затоплення шахт; хімічне отруєння ґрунтів, води, тотальне мінування величезних територій. Масова загибель дельфінів Чорного моря – злочинне їх винищення – немислимо залишати безкарним. Екологічний тероризм, до якого вдається російський агресор, має бути предметом розгляду спеціального міжнародного трибуналу. Це повинно стати спільною вимогою цивілізованого людства.

Пильної уваги потребують наукові праці й публіцистичні виступи  провідних учених – засновників і членів Римського клубу, які , починаючи ще з 1972 року , не втомлюються попереджати людство про згубність теперішнього споживацького курсу, який виснажує усі ресурси Землі. Так, співпрезидент Римського клубу, співголова Междержавної групи Програми ООН з навколишнього  середовища Ернст Ульрих фон Вайцзеккер наголошує: «Треба розуміти, що ми єдине покоління, відповідальне за майбутнє цілого людства, а не окремих країн, за те, щоб не сталося завершення людської цивілізації взагалі. Тридцять  років тому це питання ще не стояло так гостро, а через тридцять наступних років може бути пізно».

А ось думка всесвітньо відомого філософа і соціолога, одного із співзасновників  Римського клубу Ауреліо Печчеї (Італія): «Людина сама створила екологічні проблеми, у ній всі початки і кінці, і тільки людина може розв*язати їх. Якщо ж людина не зміниться – ніщо не вбереже її від долі динозаврів». Хай це грізне, але абсолютно справедливе застереження буде почуте і всім людством, і українським народом. Глобальні екологічні проблеми не знають кордонів і тому  вимагають для свого вирішення кооперації зусиль усіх країн та народів.

Ігор Сюндюков

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Сприяння єдності заради України, в якій цінують довкілля", який реалізується МБО «Екологія-Право-Людина» за фінансової підтримки Journalismfund.eu.