«Чекаємо на свою нирку»
Щоб збільшити кількість трансплантацій, зокрема, дитячих, лікарі пропагують донорство на власному прикладі
На щастя, за останні роки кількість рятувальних операцій з пересадки органів суттєво зросла. Так, торік наші лікарі провели понад 300 трансплантацій, що вдвічі більше, ніж у 2020-му, та майже вчетверо — ніж у 2019-му. Тобто це вже не дивина, але ще й не буденність. Щоб таких операцій було більше, спочатку змінювали відповідне законодавство, потім на рівні держави взялися за підготовку трансплант-координаторів, які стають посередниками між донорами та реципієнтами. Згодом лікарі взялися пояснювати населенню, чим важлива трупна трансплантація (коли лікарі констатують смерть головного мозку, а при цьому серце, нирки чи печінку за згоди родичів можна пересадити іншим пацієнтам). До речі, коли ви читали сльозливі новини про те, що лікарям вдалося здійснити одразу дві чи три пересадки органів різним людям, то йшлося якраз про такі історії. Так, життя однієї людини було втрачено через небезпечні хвороби, часто ДТП, але життя кількох інших громадян були врятовані.
Медики привертають увагу до іншого аспекту — популяризації посмертного донорства. Тобто за життя кожен може дати згоду на те, щоб його органи у разі чого могли стати для когось порятунком. Звісно, ніхто не відкидає класичного пошуку донорів у національній базі даних, але що більше є альтернативних варіантів, то більше шансів у медиків допомогти своїм пацієнтам. І в деяких випадках — кардинально змінити їхні життя. Бо часто, чекаючи на трансплантацію, пацієнти вимушені жити у лікарні. Іноді це не місяці, а роки. Це стосується як дорослих, так і дітей.
ДВІ ІСТОРІЇ
Семирічна Софія Соловей буквально живе у Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит» уже понад два роки. Якщо бути точним, то два роки й чотири місяці. Видно, що для мами Тетяни кожен день та тиждень у лікарні — це неймовірні муки. Родина з Сумської області. Дівчинка зараз на гемодіалізі, потребує пересадки нирки. Оскільки на Сумщині процедуру з очищення крові дітям не роблять, то вимушені жити у київській лікарні. Скільки часу? Ніхто не знає. Мама розповідає, що спочатку рік і 10 місяців були в черзі на пересадку нирки у Білорусі. Тепер десять місяців стоять у черзі в «Охматдиті».
«Ми потрапили в «Охматдит» ще в чотири роки. Були в реанімації з вірусно-бактеріальною пневмонією, там провели три місяці. Після цього відмовили нирки. Тепер тричі на тиждень Софія проходить гемодіаліз, коли чотири години, а коли шість. Треба робити пересадку, але серед родичів ніхто не підходить як донор, — розповідає пані Тетяна. — Такі згоди дуже важливі (на посмертне донорство. — Ред.), бо багато діток уже поїхало додому з пересадженими нирками. І ми теж чекаємо на свою нирку. Усе буде добре...»
Так має бути. Бо за ці дитячі страждання має бути обов’язково винагорода. І це — нормальне дитинство вдома, а не в стінах лікарні. Бо уявіть, скільки терпіння й витримки треба проявити дитині, щоб кілька разів на тиждень фактично по пів дня вилежати в ліжку, доки величезний апарат, більший за дитя, не перекачає та не очистить усю кров. Діти тут же і граються, і їдять, і співають, намагаються усміхатися, але якщо їх запитати, про що мрієте, скажуть вам серйозно — про нирку й дім.
Про це мріє шестирічний Артемко, який проходить процедуру діалізу ще з однорічного віку. Мама Юлія Спасиченко розповідає, що від самого народження у сина були проблеми з нирками. Хлопча пережило вже й пересадку нирки, але новий орган пропрацював понад рік. Потім довелося знову повернутися до гемодіалізу.
«Складно йому, звісно. Бо вилежати дитині скільки часу... У родині на донора ніхто не підходить за групою крові. Перша трансплантація була трупна у Білорусі, тоді в Україні ще цього не робили. Нині ситуація інша, але чекаємо, що таки нам зроблять пересадку, — каже Юлія. — Необхідно, щоб люди розуміли, наскільки важливо підписати дозволи на посмертне донорство, щоб такі дітки могли жити... Дуже тяжко дивитися на дитину, якій ти нічим не можеш допомогти».
ВАРІАНТИ ДОПОМОГИ
Тож медики активно агітують за поширення ідеї посмертного донорства й самі показують приклад. Нещодавно стартувала соціальна акція на підтримку добровільного прижиттєвого донорства #ЗробитиБільше #Я_обираю #Я_Донор. «Медики підписують добровільну прижиттєву згоду на посмертне донорство, власним прикладом демонструючи важливість такої ініціативи для суспільства і для тих українців, які чекають на пересадку органів як на єдиний шанс порятунку життя. Мета акції — збільшити кількість прижиттєвих згод на посмертне донорство, підвищити обізнаність суспільства щодо трансплантації та донорства», — пояснюють суть акції у Міністерстві охорони здоров’я.
До слова, лише в «Охматдиті» понад 20 дітей чекають на органну трансплантацію від неродинного донора. «Щодня в Україні люди помирають в очікуванні на пересадку органів. Утім, кожна людина, навіть після своєї смерті, може врятувати від трьох до восьми пацієнтів, — зазначив хірург-трансплантолог НДСЛ «Охматдит», кандидат медичних наук, Олег ГОДІК. — За минулий рік в Україні провели 331 трансплантацію, з них 169 — від посмертних донорів. 59 людей після своєї смерті врятували життя 169 пацієнтам, яким пересадили їхні органи. Однак сотні людей ще чекають свого донора. Стати донором — це шанс продовжувати робити добро навіть після смерті. Ми рятуємо українських дітей щодня й хочемо зробити більше. Ми довіряємо системі трансплантології в Україні, своїм колегам-медикам та хочемо збільшити кількість прижиттєвих згод».
За даними МОЗ, в акції #Зроби_більше #Я_обираю #Я_донор уже взяли участь лікарі з клінічної лікарні «Феофанія», НДСЛ «Охматдит», медичної мережі «Добробут». Найближчим часом до них долучаться спеціалісти Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова, Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова, лікарі Асоціації дитячих лікарень України.
Щоб стати посмертним донором, слід звертатися до регіональних трансплант-координаторів. Такі фахівці працюють у приймальних відділеннях опорних лікарень. Вони мають доступ до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації. Проте у планах МОЗ, спільно з Національною службою здоров’я України, Міністерством цифрової трансформації та Українським центром транспланткоординації, ще один варіант. Таку заяву та згоду невдовзі можна буде подати через портал «Дія» або через Єдиний портал адміністративних послуг. Медики вірять, що й така новація незабаром стане звичною та зрозумілою для українського суспільства.
