Кожне фото живе, кожне фото говорить…

В цю мить це естетична і смислова зупинка часу, а вже завтра – літопис нашого життя. Цей літопис вже багато років пише «День» - не тільки видаючи газету і друкуючи книги в рамках Бібліотеки, а й організовуючи щорічні Міжнародні фотоконкурси, які відкривається у Києві і далі відвідують різні міста по всій Україні. Через ковід ми були змушені пропустити два роки, але зараз нарешті з’явилася можливість відкрити Фотобієнале-2020-2021 (подія відбулася 21 січня в столичному Українському домі). Дворічна витримка лише додала сконцентрованості, насиченості і масштабу. Для країни це завжди подія, яка змушує подивитися на дзеркало зафіксованої фотокадром різнобарвної і багатогранної миті з життя людей, тварин, природи, держави, світу. В цей суботній вечір ми в черговий раз сходили на фотовиставку, аби поспілкуватися з відвідувачами про їхні емоції і думки.

«Мені здається, що я такої фотовиставки газети «День» ще не бачила, - розповідає Наталія СТОЛЯРЕНКО з Київського товариства політв’язнів і репресованих, яка дуже довго оглядає виставку, зупиняючись біля кожної фотографії. - Коли ти дивишся на фотокартку, то бачиш не просто картинку, а зміст і життя. Вражають очі і діток, і воїнів, і лікарів (тут у пані Наталія навертаються сльози на очах), особливо мені запало в душу серія про ковід на Івано-Франківщині, окремі світлини, зокрема де зображений солдат після першого бою. В той же час бачиш оптимізм і надію: мені дуже сподобався бойовий кіт на плечі у солдата. Особливими також є політичні фото, наприклад, світлина «Хто чий вирок», на якій зображені чинний і п’ятий президенти, або світлина «Прибирання». Всі фотографії надзвичайні, хочеться переглядати їх знову і знову. Мені дуже цікаво, і я знаю, що мої колеги з товариства політв’язнів точно прийдуть, а я далі буду рекомендувати відвідати фотовиставку всім своїх друзям і знайомим. Також я переглянула останню книгу з вашої Бібліотеки – «Детокс» і вирішила, що обов’язково її придбаю, бо як науковець розумію, що це вкрай важливе видання. Я дякую Вам за вашу робот! Як на мене, газета «День» виросла, стала ще кращою».

Емоції переповнювали людей, багато хто відзначав, що виставка їм сподобалася, бо вона живе, вона говорить. «Біля одних фотографій хочеш заплакати, біля інших засміятися», - кажуть майже в один голос відвідувачі. Дійсно, вони зупинялися біля кожної світлини, уважно вдивляючись і вивчаючи її зміст. Причому завітали в Український дім люди абсолютно різного віку, зокрема молодь. «Я вперше на вашій фотовиставці, - розповідає 29-річний маркетолог Роман РАДЧЕНКО, який сам полюбляє фотографувати, а отже має подвійний інтерес. - Фото дуже емоційні, детальні і сильні. Є непрості фото, де зображена трагедія і горе, але ще більше робіт надихаючих і веселих, зокрема де військовий з котом на плечі. Вразили, безумовно, очі лікарів, військові після реабілітації, поранені, скалічені – ці фото найбільш драматичні. А політичні фото іноді не одразу і зрозумієш, бо потрібно бути в контексті, але якщо уважно придивитися, а тим більше почитати підписи (дуже влучні), то стає зрозумілішим. Також мені було цікаво подивитися на те, як фотографують інші люди – тут багато влучних моментів, за які люди заслужено отримали призи». 

Окрема категорія відвідувачів – це читачі газети «День», які давно в контексті і багато років приходять на фотовиставку. Одна з них вихователька групи продовженого дня у школі Людмила ГЕТЬМАН: «Фотографії вражаючі – це наша сучасність і реальність. Ваша фотовиставка відкриває для мене щось нове, а в дечому підтверджує мої думки. Байдужим не залишає точно. Нікого. Це ж фактично зріз життя країни. Іноді драматичні фотографії також додають впевненості, бо на них зображені люди, які пережили складні і трагічні моменти в своєму житті, але з оптимізмом в очах дивляться у майбутнє. Всі люди хочуть бути щасливими, мати якийсь вогник у душі, бо життя – це найцінніше що у нас є. Моя подруга велика шанувальниця вашої газети, вона її виписує і завжди ділиться зі мною найцікавішими статтями. Більш того, ділиться книжками з Бібліотеки «Дня». Я і сама сьогодні придбали одну з них – називається «День вдячність», бо дуже припала вона мені до душі. Іноді хочеться зануритися в тему. На жаль, українці не дуже добре знають свою історію. Ніби наші коріння переплетені з росіянами і білорусами, але все одно українці мають сильнішу історичну базу. А отже ми повинні бути самодостатніми і більше себе цінувати як нація, щоб ніякі сусіди не зазіхали на українську землю. Ми можемо пишатися тими людьми, які переймалися історією і долею України, як наприклад Василь Вишиваний (Вільгельм Габсбурґ), піднімаючи нашу культуру і віру в себе. Це неймовірна шляхетна історія. Хай живе ваша газета і фотовиставка! Дякую, що тримаєте планку і знаходити таких талановитих фотографів!».

Особливий розділ фотовиставки – серія світлин, присвячених життю Євгена Марчука. На жаль, ЄК вже немає з нами, але пам'ять про його особистість – житиме. Його приклад державника і людяності мають стати предметом вивчення для нинішніх і майбутніх поколінь, особливо тих, хто планує стати політиками і працювати на користь держави. Серед відвідувачів були люди, які знали Євгена Кириловича. «Фото захоплюють, викликаючи абсолютно різні емоції і думки – це захоплення і тривога, радість і печаль, впевненість і хвилювання, - ділиться враженнями пенсіонер Олександр ГОЛОВКО. - Україна абсолютно різна. Я дивуюся, наскільки вдало фотографи спіймали мить. Навіть якщо взяти погляд шанованого Євгена Кириловича Марчука, де він вітально підняв руку. Фотоісторія цієї світлини сприймається як жива вода. Я навіть бачив цю фотографію в останньому номері газеті, де йому у відповідь підняла руку Лариса Івшина. В цьому фото багато смислів, це ціла історична драма. Я ваш давній читач, більш того, знав Євгена Кириловича. Коли він був прем’єром, я також працював в уряді. Марчук був людино слова: якщо щось казав, то робив. Добре пам’ятаю його досі недооцінений внесок у збереженні Криму в 1994 році. Він відіграв ключову роль, не давши росіянам захопити півострів. Мабуть тоді ми не питали Європу, як нам захищати свою територію. Я зараз нікого не хочу звинувачувати з приводу 2014-го, там були свої обставини, але факт у тому, що в 1994-му нам вдалося. Засідання Кабінету міністрів під головуванням Євгена Марчука носили ґрунтовний характер, а не балаган, як ми це часто спостерігали в наступні роки. Нашій родині дуже подобається ваша газета, бо там зміст і спонукання до мислення. Навіть якщо взяти останній друкований номер, де можна почитати думки експертів про порядок денний для країни. Все вірно сказано, якби ще дослухалися. Дякую колективу газети за роботу і бажаю Вам успіхів!».      

Хто ще не побував на Фотовиставці «Дня» - поспішайте, у Вас ще є можливість емоційно і розумово збагатитися фотомистецтвом!