Завзяті «Празькі сіткопряди»

Ще з грудня 2014 року щонеділі в Празі збираються переважно небайдужі українці, щоб допомогти нашим Збройним силам — сплести і передати їм маскувальні сітки. Ініціаторка спільноти, відомої як «Празькі сіткопряди», Галина ВАСИЛЕНКО розповіла «Дню» про різні етапи їхньої активності і те, як зараз у Чехії реагують на можливий широкомасштабний наступ Росії на Україну.

«У мене завжди була така ідея фікс: побувати на справжніх Андріївських вечорницях — коли зійшлися люди щось робити разом, — починає розмову пані Галина, котра працює у великому логістичному центрі Праги, а сама з Дрогобиччини. — 13 грудня 2014 року ця мрія здійснилася — ми зробили Андріївські вечорниці: плели всі разом сітку. З друзями, бізнесменом паном Тарасом, який надав приміщення. І так ми плели сітки в нього, напевно, два-три роки, тоді ходило дуже багато людей, було дуже велике зацікавлення». А навчила цієї справи координаторка групи «Сітка для Армії руками волонтерів» Олеся КОРЯГІНА через онлайн майстер-клас. «Вона все пояснила, це було дуже прикольно. А потім підходиш до рамки і думаєш: розказувала Олеся дуже класно, а як це плести? — згадує Галина Василенко: — Пробуєш — а воно виходить! Отак просто крутиш без схематики, головне — не робити хрести, бо не має бути прямих довгих ліній — треба робити максимально наближено до природніх форм».

ЩО МОТИВУВАЛО РОЗПОЧАТИ?

— Насправді все дуже просто, це з корисливих цілей: у мене в Україні діти. Коли починалася війна, синові наближався 18-й рік. Як і кожна нормальна мама, я дуже не хотіла, щоб він свою молодість провів на війні. Мені здавалося, якщо я буду дуже-дуже допомагати армії, вона його швидко зупинить, і поки синові виповниться 18 років, ця війна закінчиться, усе буде добре. Але так не сталося... Трошки легше стало, коли змінили правила призову і не стали таких молодих брати на фронт, бо це ж по суті гарматне м’ясо....

Десь наприкінці 2016 — початку 2017 року ми цю справу трохи призупинили, тому що й армія вже стала більш захищена, її забезпечення покращилося, і більш актуальними стали відповіді на інформаційні атаки агресора. Тому почали перемикатися більше на таку підтримку України. Припинили на рік, а тоді мій син захворів на онкологію. Поїхала в Україну. Потім я повернулася і цю справу відновила.

ХТО НЕ ШКОДУЄ ВІЛЬНОГО ЧАСУ, ЗУСИЛЬ І КОШТІВ?

— Коли повернулася з України, ми організували плетіння сіток разом із Павлом Затуліним, місцевим волонтером. У нього є гарне приміщення, де він зібрав артефакти, — «Празька криївка». До нас прийшли хлопці, які воювали, — спочатку Степан Стовбан, потім Ігор Лутчин, Василь Симчич (зі славного українського року Симчичів, його дядько був цим славним упівцем, якого потім так довго тримали у в’язниці), Віталик (позивний Шуш)... Прикро, що весь час щось роблять одні й ті ж самі люди: вони спочатку воювали, потім мусять і плести сітки, потім їх передавати за свої кошти. Це несправедливо.

І зараз ходять на плетіння сітки всі ті ж, кого я назвала, і ще Оксана Сухарєва — вона із Запоріжжя, Галина Бочуля, Сашко, якого ми всі називаємо «Вінниця», бо він із Вінниці, родина Попруженків. Інколи приходять інші волонтери. До нас приєдналася Шарка Коциу з Молдови. Вона працює в реабілітаційній службі, що допомагає старшим людям, і забезпечує нас матеріалом. Так цікаво, коли приходить людина з іншої країни, приносить матеріал, плете з нами сітки, а потім ще два дні дякує за те, що вона мала таку змогу (усміхається). Олена Йонова тепер приєдналася.

Ми збираємося по неділях, інакше не виходить. Хлопці за Прагою, а самим дівчатам збиратися інколи лячно.

Сітки в Україну передаємо переважно автобусами. Інколи дуже приємно, коли шофер почує, що це йде на допомогу хлопцям, і відмовляється взяти за це плату. Інколи дуже образливо, бо здере величезну плату. До речі, через це в нас трохи складніше зі зворотнім зв’язком. Тому що ті люди, які в Україні, мають свої бригади, які забезпечують, із якими безперестанку спілкуються, тобто своїх підопічних і замовлення від них. У нас так не виходить, тому що ми не знаємо, чи нам вдасться це передати в потрібний момент, чи в нас це візьмуть, бо є такі шофери, які бояться, кажуть: а нас на кордоні не пропустять. Тому наша основна мета, щоб воно дійшло за призначенням. А чи буде зворотній зв’язок від тих, хто отримав, уже не так важливо.

ЩО ДАЄ СИЛИ ПРОДОВЖУВАТИ?

— Як що? — наша армія! Вони в нас такі класні, що з ними не можна зневіритися! Відкриваєш фейсбук, там маєш цілу купу друзів, які воюють. Дивишся і кажеш: та ви що?! Все буде класно!

ЧИ ВІДЧУВАЄТЬСЯ ПАНІКА?

— Паніка є не лише в Україні, тут вона також є — зараз значно зріс інтерес до України, журналісти з усіх видань хочуть взяти інтерв’ю, всі когось про щось питають. Приходиш на роботу, і безперестанку чехи запитують: як там, що там? Як ти бачиш, що воно буде? Чомусь люди вважають, що якщо ти з України, то точно знаєш, чи буде війна. А якщо ще й займаєшся якоюсь волонтерською діяльністю, то тим більше. Або якщо ти щойно приїхав з України, тоді прибігають усі: і українці, і чехи.. (усміхається).

ЩО РОБИТИ НА ЧУЖИНІ?

— З тих українців, котрі приходять плести сітки, дехто вже постійно мешкає в Чехії, дехто ні. Хлопці, наприклад приїхали тимчасово, я також збираюся повертатися. Завжди кажу, що просто тут гроші заробляю, живу я в Україні. Так буває, що взяли твоє тіло і кудись перенесли, а душа лишилася вдома.

Ви знаєте, ми з того заняття маємо величезну вигоду. Бо ти в чужині, тобі бракує спілкування з рідними, на це скаржиться дуже багато людей. А ми маємо це спілкування — сходимося такою класною компанією, це дуже суперово! Ми поплетемо сіточку, вип’ємо кави гарної від Ігоря Черницького — ми навіть каву замовляємо в Україні, порозмовляємо. Я це називаю «моя маленька Україна».

ЩО МАЮТЬ ЗНАТИ ХЛОПЦІ і ДІВЧАТА НА ФРОНТІ?

— Важливо, аби вони знали, що їх підтримують. Я хочу, щоб ви це написали і щоб вони це знали: їх підтримують і нас як українців підтримують. Ти просто інколи заговориш українською, чехи почують і запитають: «Ви звідки?» Кажеш: «З України» і в тебе запитують про війну і говорять: «У вас класна армія! Як ви можете стільки стримувати ворога?! Ми б уже давно впали, у нас би, може, так не вийшло». Люди справді на нашому боці і висловлюють слова підтримки.

До речі, люди, які виходили на потужні акції протесту проти російської окупації під російське посольство — це були чехи, поляки, не українці. Та сама чеська ініціатива ще на початку війни зорганізувала Празький майдан, потім туди вже ввійшли й українці. Але від початку вона була повністю зорганізована чехами, вони виходили і стояли в центрі міста і розказували всім туристам, що насправді відбувається в Україні. Не кожен про це знає, але нас справді підтримують.

ЩО МАЮТЬ З’ЇСТИ НОВІ УЧАСНИКИ?

Українка Олена ЙОНОВА, котра в Празі вже має родину, минулої неділі вперше приєдналася до плетіння сітки в «Криївці». «Я була дуже приємно здивована. Пригостили чаєм, українськими цукерками. Обов’язково треба з’їсти одну цукерку «Бджілка», щоб стати членом спільноти (усміхається). Попили кави і пішли плести сітки. Ніби просте заняття, але важливо мати матеріал (і легкий, і міцний) і плести не рідко (бо просвічуватиметься) і не густо (бо буде заважка). Спочатку не дуже виходило, а тоді нормально. Потім щиро поспілкувалися, обмінялися думками.

Мені здавалося, що за кордоном у людей часом бракне патріотичних проявів, тому що вони переважно на заробітках, мають багато власних проблем. А ці люди з останнього намагаються підтримати Україну, вболівають за неї. Вони дуже закікавлені і заглиблені в український контекст. На таких організаторах за вдачею все й тримається. Постійно в комунікації з посольством, вкладають власні кошти у підтримку армії, поширюють книги з України про неї. Класний день! Я захопилася цими людьми», — поділилася Олена.