Без закликів і вказівок

Навесні світ захоплювався витримкою і самовладанням японців. Трагедія цунамі з подальшою аварією на електростанції «Фукусіма» показала дух народу. Жителі країни в ці дні особливо не розбиралися, хто винен, а одразу зрозуміли, що робити. Сотні волонтерів прийшли на допомогу рятувальникам, щоб допомогти розібрати завали, а ще важливіше — допомогти потерпілим. Їх треба було терміново вивезти в безпечне місце, надати першу допомогу, нагодувати й обігріти. Це зараз, коли минув певний час, у країні розгорнулась загальнонаціональна дискусія про проблеми атомної енергетики. Всі чудово розуміють, що в найближчому майбутньому країна без атомних електростанцій не зможе обійтись. Головна вимога зараз — гарантувати їх більш безпечну експлуатацію, запобігти наскільки можливо повторенню трагедії. Японія, яка живе на спині дракона, що здригається, ні від чого подібного не застрахована сьогодні і навіть у далекому майбутньому.

Як сенсацію світові інформаційні агентства рознесли повідомлення, що під час розбирання завалів у японських прибережних селищах волонтери знаходять багато сейфів. А там — гроші, цінні папери і ювелірні, дуже дорогі прикраси. Але все це не так дивно. Врешті-решт, там жили небідні люди. Цікаве починається далі.

По-перше, знайдені гроші та інші цінності ніхто не привласнює, точніше, не краде, а акуратно здає кому слід. Нещодавно повідомили про те, що знайшли і здали чиновникам грошей на 50 млн доларів. По-друге, що ще більш дивно, державні чиновники не привласнюють знайдене і здане, навіть не переводять у фонд держави, а шукають і практично завжди знаходять власників або їхніх спадкоємців.

На далекому від Японії заході, у Великобританії, ми спостерігали дві абсолютно різні події. З одного боку, розгул бандитизму, мародерства і варварства. Молоді люди, незалежно від етнічного походження, завзято грабували магазини, а потім їх підпалювали. І не тому, що їм нічого було їсти і пити. Багато хто був якщо не з багатих, то доволі забезпечених сімей. У газетах писали, що молоді люди виносили ящиками мобільні телефони, хоч у самих уже були такі самі. Дехто через недомисли думав на цьому заробити за рахунок їх подальшого продажу. І такі швидко попадалися. Так само і з іншою побутовою технікою. Просто якийсь інстинкт мародерства, непродуманий через вікове елементарне незнання законодавства. Але, втім, із пісні слів не викинеш, є над чим замислитися дуже багатьом в Англії: від уряду до батьків.

Злочинці координували свої дії в соціальних мережах. Але так само вчинили й ті, хто став на їхньому шляху. У районі Лондона Саутхолл сикхи вийшли на охорону свого храму. Члени турецької громади зібрали ополчення в Долстоні. У Ноттінг Хіллі відомий телеведучий і історик Ден Сноу, користуючись своїми неабиякими розмірами (його зріст — близько двох метрів), особисто затримав мародера. Стихійно з’явились якісь на кшталт добровільних народні дружини. На сайті Catch a Looter (Упіймай погромника) викладали фотографії злочинців із зазначенням дати й місця дії. На Google Maps і на сайті газети The Guardian відстежувалась географія погромів у режимі on-line. Хоча поліція вже закликала не захоплюватись полюванням на погромників, усе-таки охороною правопорядку повинні займатися ті, кому слід. Тим більше, що розслідування вимагають професійного підходу. І ще одне. Під впливом батьків і сусідів учорашні любителі «Погромів разом із шопінгом» почали здавати награбоване. Здали не всі і не все, однак...

Причини погромів та аналіз дій поліції зараз активно обговорюються в Англії. Але вже деякі заходи запропоновані. Стандартна ситуація після таких виступів у багатьох країнах: поліція отримує більше прав, збільшуються її чисельність і технічна оснащеність. Відповідно зростають асигнування на всю правоохоронну систему. Англія й тут пішла своїм шляхом.

Прем’єр-міністр Девід Кемерон запропонував розширити повноваження поліції. Погану підготовку не лише лондонських бобі, а й їхніх колег в інших містах названо основною причиною того, що хвилювання в Тоттенхемі перекинулись на інші райони Лондона, а потім на деякі великі міста країни. Прем’єр оголосив, що норми, які дозволяють поліції використовувати спецзасоби для розгону агресивних натовпів (водомети, гумові кулі, сльозоточивий газ), буде спрощено. Крім того, поліцейські отримають право затримувати тих громадян, хто відмовиться зняти маску з обличчя на вимогу представника закону. Нарешті, Девід Кемерон запропонував дозволити поліції відключати для хуліганів доступ до соціальних мереж, за допомогою яких вони координують заворушення, а також блокувати їхні SIM-карти.

Щодо поганої підготовки поліцейських, то це ще як сказати. Після отримання чітких вказівок вони доволі швидко взяли ситуацію під контроль і не допустили розширення заворушень в інших містах. Інша справа, що бюрократичні обмеження вимагали значного часу на узгодження та очікування усних і письмових розпоряджень. Експерти це називають однією з основних причин нерішучих дій вартових правопорядку на початку хвилювань. І точно вже відомо, що поліцейські не були готові до того, що проти них буде використано вогнепальну зброю. Поза сумнівом, що все це буде враховано, посадові інструкції переглянуто і до олімпіади правоохоронці будуть підготовлені краще.

Але є одна особливість. Усе це буде зроблено, але витрати на поліцію не лише не буде збільшено, а скорочено на 20%. Як це вдасться поєднати, поки що не зовсім зрозуміло. Такі наміри уряду зустріли неоднозначно як самі поліцейські, так і опозиція. «Це дуже погана політика», — прокоментував плани уряду глава лейбористів Ед Мілібенд.

З поліцією британці якось розберуться. Не такі проблеми стояли перед країною за її довгу історію, але рішення, і не найгірші, її істеблішмент знаходити навчився. Гострі дискусії будуть, але так було завжди. І такої традиції англійці не змінять.

Що ж ріднить такі далекі географічно країни, як Японія і Британія? Вірніше, їх народи. По-перше, почуття колективізму. Відчуття плеча часто абсолютно незнайомих людей, які живуть у різних містах. Радянська пропаганда витратила багато сил і коштів, щоб довести: в капіталістичному суспільстві людина сама по собі, вона нікому не потрібна. Центральне телебачення показувало, як падали люди на вулиці, а їм ніхто не надавав допомогу. При цьому за кадром залишалося те, що хтось викликав швидку допомогу і вона приїжджала буквально через хвилину. Якось довелось розмовляти на цю тему з американським лікарем. Він пояснив, що непрофесійна допомога може значно погіршити стан хворого, тому, особливо у разі деяких хвороб, його набагато важливіше залишити в такому стані до приїзду лікарів. І населенню це достатньо довго пояснювали.

Люди в Японії та Англії прекрасно розуміють, що в дні громадських лих, неважливо з якої причини, треба триматися разом. Допомагаючи іншим, ти допомагаєш собі. Тому там громадян ні до чого не закликають, їм не треба пояснювати такі елементарні речі, вони їх відчувають шкірою. Тому не привласнюють знайдені цінності, адже грабіж когось означає і грабіж самого себе. А, як відомо, своя сорочка...

По-друге. Японці та англійці, при всьому критичному ставленні до влади, довіряють своїй державі. Тому знають, що віддані гроші не будуть присвоєні злодійкуватими і ненаситними чиновниками, а знайдуть законного власника і будуть йому повернені. До речі, тим самим зменшуються загальні витрати держави на ліквідацію аварії, і виграє кожен. І все це без розривання тільника на грудях, криків про відданість партії та іншої пропагандистської мішури.

Ось чого нам дуже бракує. Довіри одне до одного і до своєї держави. Але й вона має бути гідною довіри і її виправдовувати. Поки ж ми спостерігаємо прямо протилежне. Таке враження, що влада спеціально діє так, щоб наше ставлення погіршити. А так би хотілося зворотного.