Чи існує проблема 2012?

Останнім часом російський владний тандем демонструє велику активність. Зустрічі, поїздки регіонами, відвідування підприємств, подарунки годинників простим трудівникам. Одночасно президент Дмитро Медведєв опублікував на ліберальному сайті «Газета.Ру» статтю під претензійним заголовком «Росіє, вперед!». Зрозуміло, ця публікація задумана як програмна і її тут одразу ж передрукували в багатьох російських газетах для ознайомлення максимально широкого кола читачів і майбутніх виборців.

Заголовок, варто зауважити, не дуже оригінальний. До 50-ї річниці Жовтневої революції режисери Михайло Швейцер та Софія Мількіна поставили кінофільм «Час, уперед!» за однойменною повістю Валентина Катаєва. Стрічка про будівельників Магнітогорського металургійного комбінату, які горіли за роботою для індустріалізації країни. Їм не вистачає часу, кожного дня вони йшли на роботу, як на подвиг. Ніхто б зараз і не пам’ятав цей фільм, але від нього залишилася музика Георгія Свірідова — одна з найупізнаваніших мелодій радянського часу. Вона використовувалася як музична заставка до програми «Время» в 1970—1980 рр. і в дещо зміненому вигляді використовується й тепер у тій самій програмі на московському «Первом канале». А ще назва статті Медведєва нагадала про «друга Сільвіо», партія якого називається Forza Italia — «Вперед, Італіє». Як зауважив Сергій Пархоменко у програмі «Суть подій» на радіостанції «Эхо Москвы», «будь-який редактор будь-якої газети, будь-якого журналу у відповідь на пропозицію назвати статтю «Уперед, Росіє!» покрутив би пальцем біля скроні й сказав: «А що, ніякого іншого заголовка вигадати не вдалося? Ти навіщо мені цю болванку пусту видаєш?».

Зрозуміло, що ті, хто писав статтю Медведєва, хотіли додати їй відповідно до змісту динамізму і дати нове звучання проблемам сучасної Росії. Не повторюватимемо численні коментарі до цієї публікації і до її змісту. Звернімо увагу на інформаційний залп, що звалився на Росію та світ. Стаття Медведєва — лише один із фугасних снарядів у масованій пропагандистській артилерійській підготовці. Причому розпочатій задовго до передбачуваного наступу.

Набагато важливіші ретельно зрежисовані одкровення як Путіна, так і Медведєва з учасниками Валдайського клубу. Насамперед — про можливість та ймовірність висунення їхніх кандидатур на наступних президентських виборах. Запитання такого змісту задавав Путіну і Медведєву Микола Злобін із американського Інституту світової безпеки. Медведєв зізнався Злобіну, що очікував почути це запитання. Він пояснив, що «завжди стараюся як людина більш-менш послідовна доводити свої задуми до кінця», але намагаюся «нічого не загадувати на майбутнє, бо так простіше». Пізніше Медведєв додав: «Стосовно моїх планів, то я їх сформулюю, можете не сумніватися. Мені моя доля не байдужа». Погодимося, що як Медведєв, так і Путін знали, про що їх запитуватимуть. Адже запитання подавалися не пізніше, ніж за 24 години до зустрічі. Ніяких експромтів, лише відомі запитання і ретельно підготовлені відповіді. Дивно, що іноземні учасники дискусійного клубу поставили себе в таке, за західними мірками, безглузде становище. У жодній демократичній країні нічого подібного немає. Виникає підозра, що їх привабили в центр Росії не лише дискусії, холодець із телячих хвостиків, мільфей із морських гребінців, чечужна юшка і полуничне тірамісу, а дещо вагоміше. Пояснимо, що мільфей (mille-feuille фр. — деревій) — десерт із мигдалевого крему з ягодами та фруктами між пластами з легкого листкового тіста. У нас, у країнах Східної Європи і Скандинавії, його називають Наполеоном. Тірамісу — вишуканий італійський десерт, що готується на основі сиру маскарпоне, а той у свою чергу являє собою м’який вершковий сир із вершків корів або буйволиць. Не випадково, як пожартував Путін, гості клубу виглядали вгодованими.

Роздуми президента та прем’єр-міністра породили високу хвилю здогадок і міркувань про проблему 2012 року, коли в Росії пройдуть чергові вибори. Відповідно практично всі експерти та оглядачі зійшлися на думці, що кандидатом буде Путін. З урахуванням того, що на наступних виборах президент матиме термін повноважень шість років і можливість другого переобрання, правитиме він до 2024 року. Що робитиме весь цей час Медведєв, не обговорювалося й залишилося поза увагою.

Такі прогнози засновані на постулаті, що Медведєв — просто охоронець місця до виборів, а потім піде з вищої державної посади з вдячністю за вірну службу й почуттям виконаного обов’язку. Здається, що це дещо спрощений погляд. Нинішній російський президент зовсім не римський імператор Діоклетіан, щоб просто так кинути владу і зайнятися якщо не розведенням капусти, то викладанням в університеті. Але є чинники об’єктивні, на які чомусь мало звертають уваги.

Перший із них — вік. 2012 року Путіну виповниться 60 років, а 2024 — 72. Медведєву того ж року — лише 59. Відчуйте різницю. Звичайно, здатність керувати державою в похилому віці — справа індивідуальна. Конрад Аденауер прийняв зруйновану Німеччину у віці 73 років і добровільно залишив посаду канцлера 1963 року, коли йому було 87 років, перебуваючи в зеніті слави. Уїнстон Черчилль став прем’єр-міністром у віці 66 років у розпал і в найважчі роки Другої світової війни. Вдруге він очолив уряд у віці 77 років і пішов у відставку коли, як то кажуть, стукнуло 81. Рональд Рейган став президентом у віці 70 років. Але це виключення, що підтверджують загальне правило: керування державою — важка робота і в похилому віці займатися нею складно. Тож роки об’єктивно на боці Медведєва. До того ж Росія — не Німеччина, Велика Британія чи Америка. Середня тривалість життя в ній набагато менша, відповідно менший і активний вік.

Другий чинник, пов’язаний із першим, — стан здоров’я. Щось часто останнім часом Путін демонструє відмінну фізичну форму зануренням на дно Байкалу та іншими спортивними заходами. Навіщо? Щоб комусь довести і показати? Напрошується висновок — хтось сумнівається або таким чином приховуються проблеми зі здоров’ям. Якщо все добре, то доводити нічого не потрібно. Про здоров’я лідерів у Першопрестольній вголос говорити не заведено, крім зовсім уже одіозних випадків із Брежнєвим або Єльциним. І, проте, Москвою гуляють чутки, що саме зі здоров’ям у Путіна є проблеми. Можливо, таким способом їх спростовують, від чого вони ще більше розповсюджуються.

Тепер із цього погляду подивимося на статтю Медведєва та її назву. У ній дається прямо таки вбивча характеристика нинішнього стану країни. Медведєв зауважив, що це чернетка-болванка його майбутнього послання до Федеральних зборів. Фактично в ній заперечується все те, що насилу вибудував Путін за час свого терміну керівництва країною. Якщо Медведєв поступатиметься посадою, то навіщо ця імітація активної діяльності. Йшло б усе як йде, — проблем менше і для здоров’я корисніше. Хоч у статті і, вочевидь, у посланні не буде зазначено, що влада хоче зробити для виправлення становища, що склалося, але сам факт такого критичного виступу за три роки до виборів наочно свідчить, що Медведєв не займатиме пасивну позицію. А якщо активну, то лише задля того, щоб йти на вибори і перемагати. Інакше, навіщо город городити і витрачати сили. Тому й назва вибрана хоч і практично чужа, але динамічна. У повній відповідності до законів піару.

Є всі підстави вважати, що консенсус усередині тандему досягнутий і майбутнім президентом Росії буде не Путін, а Медведєв. Хоч бельгійська газета La Libre Belgique пише, що «Останні сумніви майже розсіяні: йдеться вже про сутичку в російському керівництві... Військові дії почав президент Дмитро Медведєв, давши в публікації ... настільки ж очевидний, наскільки і песимістичний вердикт патерналістської Росії». Та ніякої сутички і військових дій немає, західні експерти введені в оману зовнішніми розбіжностями між президентом та прем’єром. Медведєв — продовжувач справи Путіна. Як пише американська газета The Wall Street Journal, «Він тішить помилковою надією обложених лібералів своєю риторикою про свободу, звільнення від корупції та модернізації економіки. З його ініціатив лише небагато були втілені в життя».

Ліберальні розмірковування — це для зовнішнього світу. Насправді йдеться про подальше закручення гайок усередині країни і посилення жорсткості курсу поза нею. І чим складнішим буде внутрішнє становище, тим сильніше сусіди Росії відчуватимуть залізний кулак без оксамитової рукавички.

Потрібно усвідомлювати, що Західна Європа вже здійснила поворот у бік другого Мюнхена, здалася за енергоресурси без бою. Медведєв — це всерйоз і надовго. Щодо нашої країни він займатиме все агресивнішу позицію. На порядку денному з усією гостротою стало питання: чи не опиниться Україна в становищі Чехословаччини у вересні 1938 року? Якщо ми не хочемо втратити країну, то робити висновки і діяти потрібно терміново, прямо зараз.

ДО РЕЧI

В інтерв’ю американському телеканалу Сі-ен-ен у відповідь на запитання про президентські вибори 2012 року та його відносини з прем’єр-міністром Володимиром Путіним, президент Медведєв зауважив, що вони з Путіним представляють одну політичну силу, і щодо 2012 або 2017 року безумовно «домовляться» про те, кому і як «запропонувати себе народу». «При цьому повинні враховуватися звичайні показники, в тому числі й рейтинг. Ну, в нас поки що нормальний рейтинг із ним. Тому ми домовимося, це точно», — запевнив президент Медведєв.

Говорячи про можливий вступ України та Грузії в НАТО, російський президент визнав, що це — суверенне рішення двох цих країн, хоч Москва й не рада такій перспективі. Російський лідер закликав спільно зайнятися європейською безпекою, зауваживши, що ця позиція зустрічає розуміння в низці європейських держав. Він також закликав НАТО замислитися над тим, щоб розширювати організацію за рахунок країн, «в яких така кількість внутрішніх проблем». «Якщо це робиться на зло Росії, тоді можна й інші країни прийняти в НАТО, але я сподіваюся, що все-таки не ця мотивація присутня в керівництва Північноатлантичного альянсу», — зазначив президент РФ.

Дмитро Медведєв висловив об’єктивну оцінку стану російської економіки, а також масштабів корупції у країні: «Мені... не подобаються дуже багато структурних елементів нашої економіки. Мені не подобається її орієнтація на сировину. Мені здається категорично неприйнятним рівень корупції. Мені також здається, що ми ще не в усьому досягли успіху щодо будівництва сучасної демократичної держави, розвитку правової системи».