Де закінчується Європа?
У другому столітті нашої ери історик Тацит писав про бурхливі дискусії в сенаті про те, наскільки далеко на схід потрібно розширювати межі Римської імперії. Дві тисячі років по тому в Брюсселі тривають аналогічні суперечки з приводу того, де проходить східний кордон Європейського Союзу.
Причиною такої переоцінки стало наймасштабніше на сьогодні розширення ЄС — 1 травня до найбільшого торгового блоку світу вступили Мальта, Кіпр і вісім держав Центральної та Східної Європи. За один день кількість країн-учасниць Союзу зросла з 15 до 25, а його населення — з 375 до 450 мільйонів. Але, що ще важливіше, змінилися і географічні контури «старого світу». Держави, які раніше вважалися східним прикордонням Європи, знову посіли своє законне місце «всередині» континенту. Крім того, 1 травня у брюссельського клубу, що складався в момент заснування півстоліття тому лише з шести членів, з’явилися нові сусіди. ЄС- 25 тепер має спільні кордони з Хорватією, Сербією і Чорногорією, Румунією, Україною та Білоруссю, а довжина його кордону з Росією збільшилася через приєднання Литви, Латвії та Естонії.
У найближчому майбутньому ЄС продовжить просування на схід. На 2007 р. заплановане приєднання Болгарії та Румунії, а незабаром після цього 28-м учасником блоку стане Хорватія. Крім того, членство в ЄС обіцяно Албанії та колишнім югославським республікам Боснії і Герцеговині, Македонії, Сербії і Чорногорії після того, як у регіоні пом’якшиться міжетнічна напруженість та укоріниться демократія. Однак найбільше питань щодо східних рубежів Європейського Союзу виникає у зв’язку із заявкою Туреччини на вступ до ЄС. Якщо Анкара увійде до його складу — рішення про те, чи потрібно розпочати переговори про її вступ, лідери ЄС мають прийняти у грудні — ця держава з переважанням мусульман стане найбільш багатонаселеною країною-учасницею Союзу до 2020 р., а кордони клубу впритул присунуться до Іраку, Ірану, Сирії та Вірменії.
А що потім? Якщо Туреччині, країні, чия територія на 90% розташована на азіатському континенті, дозволять вступити до ЄС, лідерам Союзу буде важко відмовити таким кандидатам, як три республіки колишнього СРСР — Україна, Білорусь і Молдова — коли ті перетворяться на повноцінні демократичні держави з ринковою економікою. Крім того, Брюсселю буде важче відкинути можливий запит із боку Росії — адже чималий відсоток її населення проживає в європейській частині країни.
У договорі про створення ЄС чітко вказано, які країни мають право вступати до блоку, а які ні. Там йдеться, що подати заявку на вступ до Союзу може «будь-яка європейська держава», що дотримується його основоположних принципів. Але у зв’язку з цим негайно постає питання — де ж саме починається і закінчується європейський континент? Існує загальноприйнята думка — принаймні серед картографів — що на півночі й заході кордонами Європи є Північний Льодовитий і Атлантичний океани, а на півдні природною «розділовою лінією» з Африкою слугує Середземне море. Але коли справа доходить до визначення меж континенту на сході, ситуація тут, схоже, не дуже змінилася з часів Тацита.
Як правило, північно-східним кордоном Європи вважають Уральський хребет на території Росії — таким чином Україна, Білорусь і Молдова міцно посідають місце в орбіті ЄС. А як справи з південно-східними межами континенту? За ідеєю, природний кордон між Європою та Близьким Сходом має пройти вздовж Кавказького хребта, що простягається від Чорного до Каспійського моря, але тоді для Грузії, Вірменії й Азербайджану членство в Союзі буде неможливим.
У червні на запитання репортера, чи не час раз і назавжди визначити кордони Європи, уповноважений ЄС з питань розширення Гюнтер Ферхойген дав таку відповідь: «Не передбачаю ніяких суперечок про кордони Європи. Це безглуздо». Враховуючи катастрофічні результати попередніх спроб європейських лідерів окреслити ці кордони — передусім у Версалі в 1919 р. та в Ялті у 1945 — неважко зрозуміти небажання політиків намертво зафіксувати східний кордон ЄС. Але відмова від цього, швидше за все, призведе лише до хаосу та посіє розчарування у країн, що стали в чергу на вступ до ЄС. В інтерв’ю, яке він дав цього року United Press International, пан Ферхойген зазначив: «Теоретично всі члени Ради Європи можуть вступити до ЄС. Але на практиці західний кордон колишнього СРСР, за винятком прибалтійських держав, ще дуже довго буде залишатися східним рубежем ЄС».
Єесівська «Стратегія сусідства» — своєрідне «сурогатне членство», — призначена для країн на східних і південних рубежах блоку, можливо, і є політично доцільною з урахуванням завдання адаптації до Союзу 15 нових або майбутніх країн-учасниць у найближчі 10 років, але скидається на подвійні стандарти. Боснію і Герцеговину — безнадійно розколоту країну, що знаходиться по суті під повним управлінням ООН, — приймуть до ЄС, а Україну, що має шанс перетворитися на «здорову» демократичну державу... — не приймуть. Туреччина протягом найближчих 15 років може приєднатися до Союзу, але якщо заявку на членство в ЄС колись подасть Росія, що має не менше підстав вважатися частиною Європи — вона майже напевно отримає негативну відповідь.
Прихильники необмеженого розширення ЄС стверджують, що Європа — не географічне поняття, а союз, що грунтується на спільних цінностях. Нещодавно новий заступник міністра закордонних справ Бельгії у справах Європи Дідьє Донфю заявив у інтерв’ю газеті «La Libre Belgique»: «Союз як спільнота, заснована на єдиних цінностях, може повернутися й у бік країн Середземномор’я, особливо Марокко, навіть якщо вони знаходяться поза географічними межами Європи, що історично склалися». Але якщо дотримуватися цієї логіки, то що заважає Сполученим Штатам або Австралії — які мають із європейськими державами одні й ті самі цінності — увійти до складу ЄС? Якщо будь-які держави є його потенційними членами, що може запобігти перетворенню ЄС на «регіональну організацію Європи та Близького Сходу», за словами колишнього президента Франції Валері Жискар д’Естена?
Хоча Туреччина є здебільшого азіатською країною, сьогодні, через 40 років після того, як вона вперше подала заявку на приєднання до Союзу, і майже через 50 років після вступу до Ради Європи, їй вже практично неможливо відмовити в членстві в ЄС. Однак, щоб уникнути подібної плутанини надалі, треба спочатку встановити кордони Європи, а потім вже подивитися, чи відповідають країни-кандидати, розташовані в її межах, політичним і економічним критеріям для членства в ЄС. Тільки після того, як свою роботу завершать картографи, можна дозволити політикам вступити у гру.
