До далеких американських берегів

Два стратегічних бомбардувальники Росії Ту-160 «Білий лебідь» пролетіли вздовж двох американських континентів і приземлилися на венесуельському аеродромі «Лібертадор» поблизу міста Маракай. Літаки вилетіли з бази в місті Енгельс (Саратовська область), здійснили проміжну посадку для дозаправки в Оленегорську (Мурманська область) і звідти через Північний Льодовитий океан попрямували до Атлантики. Політ тривав 13 годин. За час перебування у Венесуелі вони здійснять кілька польотів над нейтральними водами Карибського басейну. Президент Венесуели Уго Чавес уже заявив про своє бажання «осідлати одну з цих пташок». Він навіть обіцяв своєму другові Фіделю Кастро пролетіти поблизу нього.

Польотами через два континенти справа не обмежується. У листопаді планують спільні навчання флотів Венесуели й Росії. Остання направить загін з чотирьох надводних кораблів — важкого атомного ракетного крейсера «Петро Великий», великого протичовнового корабля «Адмірал Чабаненко», океанського буксира й танкера, тисячі людей особистого складу. До берегів Венесуели підуть і підводні човни. Насамперед атомні, як багатоцільові, так і стратегічні. З венесуельського боку в навчаннях будуть задіяні ракетні фрегати, патрульні катери, підводні човни та авіація. Кораблі двох країн відпрацюють спільне маневрування, пошук і рятування на морі, тренування зв’язку. Приблизно на цей же час у регіоні заплановано навчання «Південний хрест», в яких візьмуть участь військові кораблі Нідерландів, Франції й Бразилії.

Хоча російсько-венесуельські навчання планувалися давно, похід російських кораблів до берегів Латинської Америки виглядає як відповідь на маневри судів НАТО в Чорному морі й доставку гуманітарних вантажів у грузинські порти американськими військовими кораблями. Треба сказати, що перебування кораблів країн Альянсу, насамперед американських, в Чорному морі викликало буквально істерику російського військового і політичного керівництва. Заступник голови Генштабу Росії Анатолій Ноговіцин сказав, що наявність кораблів НАТО в Чорному морі «підвищує градус напруженості в регіоні».

У деяких російських газетах з’явилися статті про те, що зосереджене в акваторії Чорного моря корабельне угрупування ВМС Північноатлантичного альянсу доблесний Чорноморський флот знищить «за 20 хвилин». Чисто арифметично 5—10 кораблів країн НАТО, без урахування турецьких, набагато менше 38 російських у регіоні. Але це чинник кількісний, в цьому випадку набагато важливіша якісна відмінність. І тут розташований у Криму флот сусідньої країни виглядає, м’яко кажучи, блідо. Сумарний залп протикорабельних ракетних комплексів тільки п’яти кораблів — американських «Макфол» і «Тейлор», іспанського «Адмірал Хуан де Бурбон», німецького «Любек» і польського «Генерал Казимир Пуласки» — становить мінімум 181 ракету. Сумарний боєзапас протикорабельных ракетних комплексів всіх (!) кораблів Чорноморського флоту становить 96 ракет. Легко підрахувати, що за кількістю протикорабельних ракет і керованих ракет великої дальності, здатних застосовуватися по надводних цілях, весь російський Чорноморський флот програє в 1,5 разу всього лише п’яти кораблям країн Альянсу. До того ж, за винятком комплексу «Уран», всі інші протикорабельні ракети є розробками 30-річної і більше давності й мають системи управління і наведення, які практично не відповідають вимогам сучасної війни на морі. Легко воювати проти чотирьох грузинських катерів і топити їх за допомогою крейсерів, але ось із нечисленним, але добре озброєним і підготовленим супротивником вже страшно. Чи зможуть «малахіти», «розтруби», «базальти» й інші прорвати потужну систему ППО «Макфол» і «Адмірал Хуан де Бурбон», оснащених ефективною системою «Іджіс»? До того ж комплекси «Базальт» без джерел зовнішнього цілевказування є малоефективними і можуть застосовуватися тільки на далекість радіолокаційної видимості. Так що стосовно «розгрому за 20 хвилин», залишимо цю легенду добродіям Леонтьєву і К0 для одурманення народу з телеекранів. Цьому самому народу пояснюють, що в Грузії весь світ пересвідчився в силі російської армії та флоту. Але генерали, адмірали й штатські політики чудово знають, що це не так, і проти країн НАТО, зокрема на морі, Росія протипоставити нічого реального не може. Залишилася тільки ядерна зброя, але і вона не вічна. Рано чи пізно доведеться списувати.

Проте легкі перемоги туманять голову. В їхньому синьому тумані в Москві оживає привид Карибської кризи. Так хочеться відповісти янкі, що зарвалися десь поблизу їхніх берегів, в їхньому м’якому підчерев’ї. І ось з криками і піснями відправляють літаки, а за ними і кораблі, в далекі перельоти й походи. Показують американцям, що дістануть їх, і за Чорне море буде гідна відповідь. Чи тільки буде вона гідною? Адже з пісні відомо, на що схожий синій туман.

Представник Держдепартаменту Шон Маккормак з приводу майбутніх російсько-венесуельских маневрів пожартував: «Росіяни знайшли кілька кораблів, які можуть так далеко дійти». І в цьому жарті, як у краплі води, відбивається реальний стан речей. Адже щоб ходити так далеко від рідних берегів, необхідно створювати серйозну військово-морську базу з відповідною інфраструктурою, захищати її з суші, моря й повітря, забезпечувати системами розвідки, зв’язку, радіоелектронної боротьби. Вкладати в це великі гроші й матеріальні засоби, ще дорожче буде таку базу утримувати. А де авіаносні ударні групи, які можна перекинути в будь-який район земної кулі? Їх російський флот не має, і невідомо коли матиме. Американці ж майже вдома з їхньою наймогутнішою системою забезпечення, своєю винищувальною і штурмовою авіацією на недалеких аеродромах, а також із союзниками, яких у Пентагона вистачає в цій частині світу. Їх відтворений 4-й флот дуже скоро за своїми можливостями не поступатиметься 5-му, 6-му і 7-му американським флотам в Атлантиці, Середземному морі, Індійському й Тихому океанах.

І ще невідомо, як довго триватиме співпраця з режимом Уго Чавеса. Договору про дружбу й взаємодопомогу Москва з Каракасом не має, зобов’язань захищати суверенітет, територіальну цілісність та інші національні цінності — також. Не має й ідеологічних переваг. Президент Венесуели будує соціалізм — Росія давно від нього відмовилася.

Виникає відчуття, що всі ці далекі морські й повітряні походи придумані з суто пропагандистською метою для внутрішнього вжитку. Чи налякають вони американців? Навряд чи. Адже там добре знають реальні можливості швидко старіючого російського флоту. І підрахунки бойових можливостей роблять досить добре. Дістати їх в Латинській Америці буде дуже складно, не кажучи про гроші й час. До берегів Венесуели російські кораблі йтимуть місяць. Невже хтось серйозно думає, що можна таким чином оперативно реагувати на виникаючі загрози й швидку зміну міжнародної обстановки.

Рішення про політ літаків до Венесуели приймав особисто президент Дмитро Медведєв. І цим хочуть примусити американців відмовитися від заходу їхніх кораблів до Чорного моря? Мабуть, навпаки. Їм нічого не варто організувати постійне перебування їхнього оперативного з’єднання там на основі ротації, щоб не порушувати умови конвенції в Монтрі. Разом із флотами Туреччини, Болгарії й Румунії це становить значну силу, якій Чорноморський флот протистояти не може. А ось проблем при такому бурхливому реагуванні Москви на кожний візит до грузинських й інших чорноморських портів виникнути може досить багато. Так чи коштує гра з далекими походами, як відповідь на дії Вашингтона, пального, яке буде спалене, і ремонту, якого кораблі й літаки кожного разу потребуватимуть після такої демонстрації. Її й назвати грою м’язів складно, за відсутністю таких. Принаймні на морі в недалекій перспективі.