Другий погляд Буша в очі Путіна
У червні 2001 року заява президента Буша про те, що він заглянув в очі Путіна й «зрозумів його душу», було зустрінута багатьма з нерозумінням. Однак були й такі, хто відчував при цьому величезне полегшення. Принаймні, думали всі, наш президент-ковбой не планує розпочинати другу холодну війну. Однак гнучкість, так несподівано виявлена Бушем, була зовсім не такою несподіваною, як її представляли.
Перед тим першим самітом Буш зустрічався в Білому домі з групою експертів із різних аналітичних організацій. Дехто з них активно намагався звернути його увагу на авторитаризм Путіна, перші ознаки якого виявлялися вже тоді. Однак Буш, який під час своєї виборчої кампанії висловлювався про Росію у вельми жорстких виразах, до часу зустрічі з Путіним залишив для себе тільки одну мету: примусити Москву зняти свої заперечення проти планів США щодо протиракетної оборони. Саме тому, як він сам зазначав, на цій зустрічі Путін повинен був відчувати себе якомога комфортніше.
У результаті в грудні, коли Буш заявив, що виходить із Договору по ПРО, російський лідер зміг попротестувати виключно для проформи. Відтоді минуло шість років, і ось Буш знову «ставить на особистість» і лише епізодично згадує про те, що його не влаштовує в діях Москви.
Путін прибуває на сімейну садибу Бушів у Кеннебанкпорті. Він єдиний з лідерів іноземних держав, кому від президента Буша надійшло таке запрошення. Найнервовішою темою знову, як і тоді, стане протиракетна оборона — але все інше сьогодні вже зовсім не так, як тоді.
Путін продемонстрував, що в себе вдома готовий на ще більший авторитаризм, а за кордоном — на ще більшу агресивність, ніж експерти попереджали Буша. Слово «поступка» геть зникло з його політичного лексикону. За останні місяці він устиг звинуватити Сполучені Штати в імперіалізмі й попередити, що якщо Буш доведе до кінця свій план розміщення в Польщі й Чехії системи протиракетної оборони (нехай вона і є такою виключно за назвою), то він може перенацілити на Європу свої ядерні ракети.
Після оголошення про вихід США з режиму ПРО, Буш перестав «обгортати» Путіна з такою самою інтенсивністю, що раніше; зараз, як стверджують його помічники, президент ставиться до колишнього задушевного друга вже набагато скептичніше. І все ж, коли Буш критично висловився про руйнування демократичних реформ у Росії, він у той самий день сам заявив журналістам, що досі називає Путіна Володимиром, і сподівається, що зможе Володимиру пояснити, що американської ПРО не потрібно боятися.
Чи виникала взагалі коли-небудь справжня взаємна симпатія між Бушем і Путіним? Складне запитання. Якийсь час стояти поруч із колишнім агентом КДБ Бушу було явно комфортніше, ніж із Тоні Блером, відомим, як «вічний найкращий друг» Білла Клінтона. Коли один журналіст запитав Буша після його першої зустрічі з Блером, чи є між ними що-небудь спільне, той спробував пожартувати у відповідь, що вони користуються однаковою зубною пастою. Жарт явно не вдався.
Путін про вміст душі Буша ніколи публічно не розповсюджувався, але й він почав з оптимістичного погляду на російсько-американське партнерство. При цьому він або не міг приховати, або не вважав за необхідне приховувати, що розраховує кожний свій крок, будь- яким своїм рухом стараючись максимально збільшити простір для маневру заслаблої Росії.
Після терактів 11 вересня, коли Путін дав згоду на те, щоб Пентагон влаштувався на колишніх радянських військових базах у Центральній Азії, чиновники з Білого дому представили це як ще одну плодоносну гілочку, що зросла завдяки ранньому підгортанню. Швидше за все, до речі, так і було. Тому що Путін відразу ж «заднім числом» вписав жорстоку війну, яку Росія вела в Чечні, у загальний контекст бушівської боротьби з тероризмом — і вашингтонські критики були вимушені замовкнути.
Відтоді баланс сил істотно змінився, хоча, швидше за все, не настільки, наскільки хотілося б думати росіянам. Москва купається в нафтодоларах — США ослаблені катастрофою в Іраку. З одного боку, Буш розуміє, що якщо він продемонструє, що за кордоном у нього ще залишилися друзі, то це обов’язково принесе йому внутрішньополітичні дивіденди. З іншого — Путін явно вирішив, що влаштовувати регулярні «зачистки» Бушу — це найкращий спосіб відполірувати до блиску власну політичне обличчя.
І все ж Кремль полічив за потрібне фактично напроситися на запрошення: не виключено, що там починають розуміти, що своєю лютістю Москва почала серйозно дратувати Європу. (Путін, до речі, ще й пішов на хитрість, запропонувавши американцям замість Центральної Європи розмістити частину своєї системи ПРО на старому радянському радарі в Азербайджані.) За словами одного iз співробітників Білого дому, найкраще, що може зробити на майбутній зустрічі Буш, — нагадати Путіну, що якщо той не буде обережнішим, у нього у світі може взагалі не залишитися друзів, крім Білорусі, Куби та Венесуели.
Щоправда, додав цей чиновник, «Путін зараз вважає, що весь світ біля його ніг», і навряд чи прислухається до такої поради. Озираючись на шість минулих років, мимоволi запитуєш себе: а можливо, все було б інакше, якби на тій найпершій зустрічі Буш дійсно заглянув у душу Путіна і вирішив, що допомогти крихкій російській демократії важливіше, ніж побудувати систему протиракетної оборони?
