Гаїті: демократія та цинізм
Гаїті знов у вогні. Населення країни широко засуджує президента Жана-Бертрана Арістида і, можливо, його скоро змусять залишити свій пост. Однак майже ніхто не розуміє, що хаос, який охопив сьогодні країну, планувався у Вашингтоні — планувався наполегливо, цинічно й завбачливо. Це підтвердить історія. Тим часом на Гаїті посилиться політичний, соціальний та економічний хаос, приносячи страждання зубожілому населенню.
Адміністрація президента Буша проводила політику, яка могла призвести до повалення Арістида з 2001 року. Ненависть до Арістида виникла, коли у 1980- х роках він, будучи парафіяльним священиком і борцем за демократію під час жорстокої диктатури Дювальє на Гаїті, проповідував теологію визволення. Оцінки Арістида спонукали консерваторів у США затаврувати його як наступного Фіделя Кастро. Вони поширювали чутки про божевілля Арістида. Ненависть консерваторів значно посилилася, коли президент Білл Клінтон підтримав Арістида після того, як той втратив перемогу на виборах 1991 року через військовий переворот. Клінтон поставив Арістида у влади 1994 року, за що зазнав глузувань консерваторів за марно витрачені зусилля Америки на «будівництво нації» на Гаїті. І це те саме праве крило, яке витратило $160 мільярдів на сумнівну спробу «будівництва нації» в Іраку.
Нападки на Арістида почалися, щойно до влади прийшла адміністрація Буша. Я зустрічався з президентом Арістидом у Порто-Пренсі на початку 2001 року. Він справив враження інтелігентної людини, яка прагне хороших відносин із приватним сектором Гаїті та зі США. Він радився про те, як реформувати економіку, та пояснював свої реалістичні побоювання, що виявилися пророчими: американські консерватори спробують позбавити його влади.
Ситуація на Гаїті була відчайдушною. Найбідніша країна в Західній півкулі з рівнем життя, який можна порівняти хіба що з найбіднішими африканськими країнами, попри своє місцезнаходження за кілька годин льоту від Майямі. Середня тривалість життя — 52 роки. Хронічно голодуючі діти. Із 1000 дітей, які з'явилися на світ, понад 100 вмирають, не доживши до 5 років. Бушує епідемія СНІД — найсильніша серед країн Карибського басейну. Система охорони здоров'я зруйнована. Побоюючись громадських заворушень, туристи та іноземні інвестори тримаються осторонь, із чого випливає високий рівень безробіття.
Але Арістид був надзвичайно популярним на початку 2001 року. Люди покладали великі надії на те, що він зможе досягти зрушень на краще, незважаючи на надзвичайну бідність. Разом із Полом Фармером — легендарним лікарем, який лікує ВІЛ-інфікованих на Гаїті — я відвідав села на Центральному плато, розпитуючи людей про їхні політичні погляди й Арістида. Усі вони ніжно називали президента «Тітід», і було видно, що він — обраний лідер, який користується підтримкою бідняків Гаїті, які становлять основну частину населення.
Повернувшись до Вашингтона, я говорив із вищими чинами у МВФ, Світовому Банку, міжамериканському банку розвитку та Організації американських держав. Я очікував почути, що ці міжнародні організації поспішать надати допомогу Гаїті.
Натомість я був приголомшений, дізнавшись, що всі вони припинили програми допомоги Гаїті за «інструкціями» зі США. Америка не бажала надавати допомогу Гаїті через порушення на виборах до законодавчого органу влади 2000-го року, і наполягала на тому, щоб Арістид урегулював конфлікт із політичною опозицією, після чого обіцяла виділити допомогу.
Позиція США виглядала карикатурною. Арістид здобув цілковиту й незаперечну перемогу на президентських виборах. Він, безсумнівно, був всенародно обраним лідером держави, чого не може сказати про себе Джордж Буш.
Не викликають сумнівів і результати виборів 2000-го року: партія Арістида також здобула повну перемогу. Партію Арістида звинувачували в тому, що вони вкрали кілька місць. Навіть якщо це й відповідає дійсності, що залишається недоведеним, це б нічим не відрізнялося від того, що відбувається в десятках країн світу, які отримують підтримку від МВФ, Світового Банку і самих США. За будь-якими критеріями вибори на Гаїті означали крок уперед у напрямі до демократії порівняно з десятиріччями військових диктатур, підтримуваних Америкою, не кажучи вже про довгі періоди прямої військової окупації США.
Чим більше деталей з'ясовувалося у Вашингтоні, тим менше сенсу мала позиція Америки. Люди, які займають відповідальні посади в міжнародних організаціях, просто знизували плечима та бурмотіли, що не можуть нічого зробити для Гаїті через вето Буша на допомогу. Навіть більше, кажучи, що допомога буде заморожена, допоки Арістид і політична опозиція не досягнуть угоди, адміністрація Буша надала невибраній опозиції Гаїті необмежене вето. Ворогам Арістида потрібно було просто відмовитися від переговорів, щоб увергнути країну в хаос.
І ось настав час хаосу. Сумно слухати по Бі-Бі-Сі та Сі-Ен-Ен розгніваних студентів, які твердять, що Арістид «збрехав», бо не покращив соціальне становище у країні. Справді, економічний крах на Гаїті несе заворушення та смерть, але збрехав не Арістид. Брехня виходила з Вашингтона.
Навіть зараз Арістид пропонує розділити владу з опозицією, але опозиція не згодна. Опоненти Арістида знають, що консерватори у США підтримають їх і силоміць приведуть до влади. І допоки зберігається такий стан речей, агонія Гаїті триватиме.
