Капіталізм приречений?
Висока нестабільність і різка корекція курсів акцій, що ударили зараз по світових фінансових ринках, є сигналом того, що більшість розвинених економік стоять на краю повторного економічного спаду. Фінансово-економічна криза, викликана надмірними боргами й величезними позиковими коштами приватного сектора, призвела до виділення величезних позикових коштів державному сектору з метою запобігти Великій депресії №2. Але подальше відновлення в більшості розвинених економік виявилося недокрівним і відбувається не на належному рівні, враховуючи болісне зменшення виділення позикових коштів.
Тепер поєднання високих цін на нафту та товари, заворушень на Близькому Сході, землетрусу та цунамі в Японії, кризи заборгованості єврозони й податково-бюджетних проблем Америки (а тепер і зниження її кредитного рейтингу) призвело до значного зростання небажання інвесторів переймати на себе ризик. У економічному плані США, єврозона, Великобританія та Японія працюють вхолосту. Навіть швидко зростаючі ринки (Китай, деякі країни Азії та Латинської Америки), що розвиваються, та експортно-орієнтовані економіки, що покладаються на ці ринки (Німеччина й багата на ресурси Австралія), переживають період різкого уповільнення економічного зростання.
До минулого року політикам завжди вдавалося діставати нового кролика з капелюха для відновлення колишнього рівня цін на активи й стимулювання економічного відновлення: податково-бюджетне стимулювання, майже нульові відсоткові ставки, два раунди «кількісного послаблення» (тобто збільшення грошової маси центральним банком за рахунок кредитної емісії), захисне огороджування безнадійних боргів і трильйони доларів державної фінансової допомоги й забезпечення ліквідності банків і фінансових установ — чиновники перепробували все. Тепер кролики в них закінчилися.
Податково-бюджетна політика наразі гальмує економічне зростання як у єврозоні, так і у Великобританії. Навіть у США уряди штатів і округів, а тепер ще й федеральний уряд скорочують витрати, зокрема й на соціальне забезпечення. Дуже скоро вони почнуть підвищувати податки.
Черговий раунд державної фінансової допомоги банкам є політично неприйнятним і економічно недоцільним: більшість урядів, особливо в ЄС, перебувають у настільки тяжкому становищі, що не можуть собі дозволити виділяти фінансову допомогу банкам; більше того, їхній суверенний ризик починає викликати побоювання з приводу здоров’я банків ЄС, що володіють більшою частиною дедалі ненадійніших державних цінних паперів.
Не надто допоможе й кредитно-грошова політика. У єврозоні та Великій Британії кількісне послаблення обмежене «надплановою» інфляцією. Федеральний резерв США, ймовірно, почне третій раунд кількісного послаблення (КС3), але це буде дуже мало й надто пізно. Торішні 600 млрд. доларів КС2 і 1 трлн. за рахунок зменшення податків і соціальних виплат дали всього 3% економічного зростання протягом одного кварталу. Потім, у першій половині 2011 р., економічне зростання різко впало нижче 1%. Розмір КС3 буде значно меншим, і воно зробить значно менше для відновлення колишнього рівня цін на активи та відновлення економічного зростання.
Знецінення валюти не є доцільним варіантом для будь-якої розвиненої країни: всім їм для відновлення економічного зростання потрібна слабша валюта та поліпшення зовнішньоторговельного балансу, але вони всі разом не зможуть досягти цього одночасно. Тому надія на те, що змінні курси вплинуть на зовнішньоторговельний баланс — це гра з нульовим результатом. Отже, недовго залишилося чекати до початку валютних воєн: а Японія й Швейцарія вже почали битву за послаблення своїх обмінних курсів. Незабаром цей приклад наслідуватимуть інші.
Тим часом у єврозоні Італія й Іспанія ризикують втратити доступ до ринків. Також посилюються фінансові труднощі Франції. Але Італія та Іспанія й надто великі, щоб дозволити собі збанкрутіти, й надто великі, щоб їх рятували фінансово ззовні. Поки що Європейський центральний банк придбає певну кількість їхніх облігацій як перехід до нового Європейського стабілізаційного фонду (ЄСФ) єврозони. Але якщо Італія або Іспанія втратять доступ до ринків, то 440 млрд. євро (627 млрд. доларів) на фінансову війну ЄСФ можуть закінчитися до кінця поточного року або на початок 2012 р.
Потім, якщо ці кошти ЄСФ не будуть збільшені втричі (чому пручатиметься Німеччина), єдиним варіантом, що залишився, буде акуратна, але примусова реструктуризація боргу Італії й Іспанії, як це вже було в Греції. Потім станеться примусова реструктуризація незабезпеченої заборгованості неплатоспроможних банків. Отже, хоча процес відмови від надання державної фінансової допомоги ледве встиг розпочатися, скорочення заборгованості буде необхідним, якщо країни не зможуть за допомогою економічного зростання, заощаджень або інфляції розв’язати свої боргові проблеми.
Отож, Карл Маркс, схоже, був частково правий, коли стверджував, що глобалізація та фінансове посередництво здатні вийти з-під контролю, а перерозподіл доходу й багатства від праці до капіталу може призвести капіталізм до самознищення (хоча його думка про те, що соціалізм буде кращим, виявилася помилковою). Фірми скорочують робочі місця, бо немає достатнього кінцевого попиту. Але скорочення робочих місць призводить до зменшення трудового доходу, збільшення нерівності й зниження кінцевого попиту.
Нещодавні народні виступи, починаючи з Близького Сходу та Ізраїлю й закінчуючи Великою Британією, а також зростання народного гніву в Китаї (а незабаром і в інших розвинених економіках і на інших ринках, що розвиваються) викликані тими самими проблемами: зростанням нерівності, бідності, безробіття й відчуття безнадійності. Навіть середній клас усього світу відчуває лещата падаючих доходів і можливостей.
Щоб дати ринково орієнтованим економікам функціонувати так, як вони мають і можуть, треба повернутися до правильного балансу між ринками й забезпеченням суспільних благ. Це означає відхід як від властивої англомовним країнам моделі невтручання держави в економіку й «рейганоміки» (тобто перенесення акцентів з регулювання попиту на товари й послуги на стимулювання їх виробництва), так і від властивої решті «західних» країн моделі держави загального добробуту на основі дефіциту. Обидві ці моделі зазнали краху.
Для створення сьогодні правильного балансу треба створювати робочі місця частково за допомогою додаткового податково-бюджетного стимулювання з метою продуктивних інвестицій в інфраструктуру. Для цього також знадобиться: прогресивніше оподаткування; сильніше короткострокове податково-бюджетне стимулювання з сильнішою середньо- й довгостроковою податково-бюджетною дисципліною; підтримка останніх кредиторських інстанцій органами кредитно-грошового регулювання для запобігання руйнівному масовому вилученню внесків з банків; зниження боргового тягаря для неплатоспроможних сімей та інших постраждалих суб’єктів ринку; суворіший контроль і регулювання фінансової системи, що виходить з-під контролю; а також розділення банків, надто великих, аби збанкрутіти, й олігополістичних трестів.
З часом розвиненим країнам доведеться робити інвестиції в людський капітал, навики й системи соціального захисту для підвищення продуктивності та для того, щоб робітники могли конкурувати, бути універсальними й процвітати в глобалізованій економіці. Інакше нас чекає (як у 1930-х рр.) безконечний застій, спад ділової активності, валютні й торговельні війни, суворий контроль капіталу, фінансова криза, неплатоспроможність багатьох країн, а також масштабна соціально-політична нестабільність.
Нуріель РУБІНІ — голова глобальної економічної консалтингової служби Roubini Global Economic у Школі бізнесу Стерн при Нью-Йоркському університеті та співавтор книжки «Економіка під час кризи».
