Хибні думки про Росію

У Вашингтоні та  інших західних столицях дрейфують два хибні уявлення про Росію. Одне полягає в тому, що падіння цін на нафту покалічило режим Володимира Путіна, тому ми можемо розслабитися. Друге — суперечливе — полягає в тому, що економічна криза зробила Путіна безрозсудним, а відтак небезпечним, тому ми повинні запропонувати йому відступ зі збереженням обличчя.

Обидва уявлення є хибними, хоча у обох є частка правди. Очевидно, що низька ціна на нафту і економічні санкції певним чином скоротили простір для маневру режиму. Путіну довелося скасувати свій призовий проект газопроводу «Південний потік», призначеного для експорту газу і корупції в Європу по дну Чорного моря і через Балкани. Бізнес-модель режиму, основана на зборі хабарів і грабежі природних ресурсів, знаходиться під напругою. Плани з модернізації Росії виявилися пустими. 

Особиста популярність Путіна падає. Еліта приватно висловлює невдоволення.

Все це неприємності. Але було б зовсім невірно вважати, що привид реваншистській Росії, який становить серйозну загрозу для решти Європи, у даний момент став просто привидом. Той, хто думає, що бідність зупинить самодержців, і вони перестануть знущатися над своїми людьми і творити неприємності за кордоном, повинен подивитися на історію Африки. І будь-який мешканець Заходу, який є досить зарозумілим і вважає, що тільки інші країни брали участь у масових вбивствах, повинен згадати про своє власне минуле.

Незалежно від того, чи економіка зростає чи скорочується, Росія залишається великою країною з добре розвиненою здатністю вести гібридну війну (використовуючи все — від дипломатії до організованої злочинності) за допомогою пропаганди, підривної діяльності, шпигунства й економічних санкцій. Деякі з інструментів можуть бути більш різкішими і застарілішими, ніж за умови високих цін на нафту. Але вони й досі залишаються грізним масивом, якому ми не в змозі або не бажаємо протистояти. Коротше кажучи, лише три речі мають значення: Путін досі має мотив чинити проблеми, має можливості та засоби.

Інша ідея базується на дещо сильнішому припущенні: що падіння цін на нафту робить Росію ще більш небезпечною. У Путіна вичерпалися варіанти. Його нерозсудливість, виявлена під час війни в Україні, посилюється. Відтак існує реальна небезпека, що він може стати більш агресивним і, можливо, розгорне війну, яка в даний час триває в Україні, навіть у країнах Балтії.

Такі сценарії є дуже ймовірними. Але висновок, який, зокрема, деякі американські політики роблять з цього, є неправильним. Вони вважають, що зараз час для пом’якшення: відкрити дипломатичний діалог, можливо, візитом високого рівня в Москву, запропонувавши послабити санкції в обмін на скромну деескалацію в Україні. Деякі європейські лідери, зокрема похмура Федеріка Могеріні, думають подібним чином. (Номінальному главі зовнішньої політики Європейського Союзу вдалося одне чудове досягнення: порівняно з нею, її попередник виглядає більш ефективним державним діячем.)

Це не просто неправильно, а небезпечно. Таке поводження з Росією нагадує те, як безвільні батьки псують дітей: не наполягають на хороших манерам, тому що ті можуть кричати і ламати речі. Це правда, що Путін стає дедалі безрозсуднішим. І, на жаль, також правда, що ми не направили досить чіткі сигнали про плату за будь-яку подальшу агресію і про нашу рішучість покарати Росію за вторгнення і розчленування суверенної сусідньої держави. Таким чином, існує реальна небезпека, що Росія намагатиметься перевірити нашу волю чимось іще, навіть більш серйозним.

Але найкращий і найбезпечніший спосіб переконатися, що Росія не нападе, є стримування: дати абсолютно чітко зрозуміти, наскільки твердою була б наша відповідь. І не треба бути російським експертом, щоб це зрозуміти.

European Voice, 29 січня 2015 р.

Едвард ЛУКАС, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики