Ліві, праві та українське питання

В атмосфері політичної невизначеності та гіперболізованої національної свідомості 23 квітня у Франції відбудеться перший тур президентських виборів. Ліве крило політичного лайнера на чолі з Бенуа Амоном і праве під керівництвом Франсуа Фійона лавіруватимуть у передвиборчих просторах разом з Марін Ле Пен та Еммануелем Макроном, щоб уже 7 травня після другого туру вдало приземлитися в Єлисейському палаці.

Французький політолог, науковий директор Центру Міжнародних досліджень та колишній радник чеського президента Вацлава Гавела Жак Рупнік в інтерв’ю «Дню» наголосив, що на цьогорічних президентських виборах у Партії соціалістів немає жодних шансів, як, власне, і в українського питання, яке поступиться своїм місцем міграційній кризі.

— Пане Рупнік, як ви оцінюєте результати праймеріз лівих?

— Якщо зважати на те, що ідеєю праймеріз було обрати єдиного кандидата, який згуртував би всі ліві політичні відгалуження, то вони не вдалися. На мою думку, Бенуа Амон переміг виключно на попередніх виборах Партії соціалістів. Його тріумф жодним чином не розв’язує проблеми вибору кандидата від лівих, адже тепер він має позиціонувати себе проти Жана-Люка Меланшона, ультралівого крила, та Емманеуля Макрона, лівоцентристського, які відмовилися брати участь у праймеріз. Однак такий сценарій відкриває нові можливості для колишнього міністра економіки Макрона, це його момент. Саме тому Еммануеля Макрон і є справжнім переможцем цих праймеріз, хоча й участі він у них не брав.

— Це означає, що виборці Амона підтримають Макрона на президентських виборах?

— Вони просто за нього проголосують у другому турі. Важливо розуміти, що французькі вибори зовсім не схожі на американські. У Франції в першому турі ми голосуємо за політиків, які нам подобаються. У другому — проти кандидата, якого не хочемо бачити президентом. У нашому разі, якщо матимемо Макрона чи Фійона проти Марін Ле Пен, ліві виборці голосуватимуть проти останньої. Прийнятнішою для них є кандидатура Макрона, тому за нього вони, цілком імовірно, й віддадуть свій голос.

— Бенуа Амон після перемоги на праймеріз часто говорить про об’єднання з ультралівими та зеленими. Чи є можливою така коаліція?

— Ні, абсолютно неможливою. Меланшон керується своїми правилами, грає окремо від інших. Щодо «зелених», то вони є досить суперечливими, з політичної точки зору не надто важливими. Для прикладу, на останніх президентських виборах їхній кандидат Ева Жолі набрала лише два відсотки голосів. Тому цілком зрозуміло, що хоч вони й можуть слугувати додатковою силою, проте перемоги не принесуть.

— Згідно з попередніми опитуваннями, за Марін Ле Пен проголосують 65% виборців, що робить її президентство дедалі ймовірнішим. Звідки така підтримка?

— Підтримують з двох причин. По-перше, Національний фронт першим зробив міграцію питанням номер один, сьогодні, до того ж, він ще й часто звертається до проблеми тероризму. По-друге, актуальні теми близького колапсу соціальної держави та розпаду Європи порушуються Ле Пен чи не щоденно. Ця риторика полягає в тому, що Європа зруйнувала не лише внутрішні, а й зовнішні кордони, чим спровокувала небачену раніше хвилю міграції. Таким чином, у кампанії Марін Ле Пен маргінальні теми стали центральними, що сьогодні стало вже доволі узвичаєною практикою. Взяти хоча б Нідерланди, де першою є націоналістична партія Герта Вілдерса, та Великобританію, яка, влаштувавши Brexit, фактично виступила проти східноєвропейської міграції. Крім того, французька Партія соціалістів уже давно вважається партією чиновників, яка поставила зовнішні загальні міжсоціумні питання над конкретними внутрішніми. Тому, власне, 45% робітників і голосуватимуть за Марін Ле Пен. Це той же феномен, що і Трамп. Єдине, що від США та Великобританії Францію відрізняє другий тур президентських перегонів, де зазвичай голосують проти окремого кандидата.

— На лівих та правих праймеріз активно обговорювалися майбутнє Європи та міжнародна безпека. Яким буде місце українського питання на виборах французького президента?

— Українське питання взагалі не обговорюватиметься. Спиратимуться здебільшого на внутрішню політику, дебатуватимуть про економіку, державні інституції, мігрантів. Зовнішні питання, якщо й постануть, то стосуватимуться південного сусідства, колапсу в країнах південного Середземномор’я, Сирії, Іраку, Лівії, міграції. Ключовою є також проблема перезавантаження Європи, її майбутнього. Є ще Путін та Трамп, які час від часу створюватимуть нові контексти. Але варто відзначити, що майбутнього президента Франції обиратимуть не з огляду на зовнішню політику.

— Чому деякі французькі політики виступають за нормалізацію відносин з Росією, зняття санкцій? Фійон, наприклад?

— Бо вони вважають, що європейська політика Олланда була занадто послужливою. Росія, на їхню думку, потрібна для врегулювання сирійської кризи та боротьби з тероризмом. Також аргументують вони це ще й тим, що Європа має два сусідства, — це не тільки Росія та Україна, а ще й країни Середземного моря. Ці політики не висловлюють безумовної любові до Росії, просто зазначають, що потрібно діяти за пріоритетністю. Тобто сьогодні потрібно сприяти поразці «Ісламської держави», стабілізації ситуації на Близькому Сході й боротьбі з тероризмом у Європі. Оскільки Росія є значним міжнародним гравцем, треба знаходити з нею компроміс, хоча й відхід українського питання на другий план є досить негативним явищем. На відміну від Олланда з його закритою щодо РФ політикою, Фійон вважає, що доцільно розпочати діалог, можливо, необхідно передбачити скасування санкцій, щоби розв’язати проблему південного сусідства і стабілізувати загальну ситуацію в Європі за умов, коли президент Дональд Трамп відкрито прогнозує її найближчий розпад. Позиція останнього взагалі унікальна. Із часів Другої світової війни ніхто з американських президентів так прихильно не ставився не лише до Brexit, а й до дезінтеграції Європи. На це слід зважати.

— У виданні BuzzFeed з’явилася інформація, що Центр міжнародних досліджень престижного Інституту політичних наук (Science Po), науковим директором якого ви є, скасував конференцію американського журналіста Девіда Сеттера про зародження тероризму і диктатуру Путіна через його антиросійську позицію. Чи відповідає це дійсності?

— Ніяк не можу прокоментувати, оскільки нічого про це не знаю. Центр міжнародних досліджень проводить щоденно три-чотири конференції, все відстежувати неможливо. Ймовірно, дирекція Інституту політичних наук знає про це більше. Зі свого боку, мене б дуже здивувало, якби конференцію скасували лише з цієї причини.

— Чому, на вашу думку, за Францією в Україні зберігається проросійський образ?

— Це лише образ, до того ж, абсолютно хибний. Жодна європейська країна сьогодні не має таких напружених відносин з Росією, як Франція. Не так через українське питання, як через розходження в питаннях розв’язання сирійського конфлікту. Як аргумент хотів би також додати, що це не Бельгія, Італія чи Іспанія, а Франція, зважаючи на український конфлікт, відмовилася від продажу «Містралей». Франція ухвалила рішення, яке коштує державі мільярди євро, а її громадянам — робочих місць. Резюмуючи наші відносини з Російською Федерацією, згадайте також, як місяць тому її президент анулював свій візит у Париж через Олланда та його телевізійний коментар: «Путіна у Франції не дуже раді бачити». Тому проросійський імідж Франції в Україні є пережитком епохи генерала де Голля. Оскільки це було 50 років тому, час нарешті роззирнутися навколо і рухатись далі.