«Не треба двозначностей»

Розширення Європейського Союзу, а також останні заяви деяких брюссельських чиновників про відсутність перспективи членства України в ЄС, поставило перед Києвом чимало нових запитань. Головне з них — якими мають бути подальші відносини України і Євросоюзу? У спрощеному вигляді відповідь на нього зводиться до двох варіантів. Перший — нас там не чекають, тому краще підемо до ЄЕП. Другий — треба стукати в брюссельські двері, і нам рано чи пізно їх відчинять. Будь-який варіант вимагає від України визначення чіткої зовнішньополітичної стратегії. Про це, зокрема, йшлося під час конференції «Україна і Європейський Союз: взаємні інтереси», яку було організовано Інститутом євроатлантичної інтеграції та Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Києві.

Слід особливо звернути увагу на те, що жоден із послів, які представляли країни ЄС, так само як і дипломат із Представництва Єврокомісії не відважилися підтвердити заяви Проді чи Ферхойгена. Навпаки, більшість із них наголошувала, що ЄС знадобилося п’ятдесят років, аби досягнути нинішнього рівня єдності і процвітання. Тому останнє розширення аж ніяк не слід вважати фінішем, а швидше — невеличкою перервою. Посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн окрему вагу приділив «вербальним сигналам» Брюсселя (заявам про безперспективність української євроінтеграції). Він, зокрема, пояснив, що ЄС зараз у дуже «складній ситуації». «Нас у Євросоюзі тепер не 15, а 25, і нові країни пов’язують великі сподівання з отриманим членством», — зауважив дипломат. При цьому він наголосив, що подібна ситуація не означає відсутності чіткої політики ЄС щодо України. Він заявив, що ініційована Брюсселем політика сусідства — «інструмент, який зблизить Україну з ЄС». «Якщо ви хочете більш фундаментальних заяв, то подивіться Римський договір, де прочитаєте, що двері до Євросоюзу не зачинено», — підкреслив Штюдеманн. «Я готовий визнати, що ЄС, можливо, недостатньо зробив, але й Україна має певні недоліки. Тому давайте не будемо один одного звинувачувати», — сказав німецький дипломат. До «двозначностей» із боку Києва посол зарахував ратифіковану угоду про ЄЕП. «Якщо ви хочете йти до Євросоюзу, то не треба давати неоднозначних сигналів», — зауважив він. Прогнози щодо того, якими будуть відносини між Україною та ЄС у близькій і віддаленій перспективі, висловив «Дню» один із учасників конференції доктор історичних наук, завідувач відділом етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Олександр МАЙБОРОДА.

— Перспективу нашої співпраці можна розглядати лише в контексті двосторонніх відносин. Усе залежатиме в цьому випадку меншою мірою від України, а більшою — від ЄС, тому що двостороннє партнерство не передбачає обов’язково виконання Копенгагенських критеріїв, вступу до СОТ, статусу країни з ринковою економікою і так далі. Тут йтиметься про взаємну вигоду. Ясно, що співпраця з ЄС більше вигідна Україні, ніж Євросоюзу. Для нас ці стосунки матимуть переважно економічний характер, для ЄС — стратегічний. І це може бути головним сигналом для України. Якщо Євросоюз піде в своїх відносинах на поглиблення співпраці з Києвом, то це означатиме, що Брюссель хоче бачити Україну розвинутою країною, а тому своїми контактами і підтримкою допомагатиме нам. Якщо ж із боку ЄС не буде бажання розвивати двосторонні стосунки, то це надсилатиме інший сигнал — стратегічну безперспективність. Що стосується стратегії, то вона залежить у більший мірі від самої України. Я загалом згоден із тими, хто каже, що для нас головне не вступ до ЄС, а життя за європейськими стандартами. Є ж приклади Швейцарії, Норвегії... Треба мати також на увазі, що для членства в ЄС необхідно бути виробником великої кількості конкурентноспроможних товарів. Для цього Україні потрібні, по-перше, великі інвестиції, а по-друге, нові технології. Щодо інвестицій, то існує два джерела — повернення вивезених коштів і залучення інвесторів. Про залучення коштів інвестора я говорив вище — у цьому якраз і буде відображатися політика ЄС. Інше питання — технології: тут має бути абсолютно зрозуміло, що жоден єдиний економічний простір нам не допоможе! Росія сама має загалом слаборозвинуту технологічну базу. Основні технології, звичайно, на Заході. Тут усе залежить від нас — чи створимо ми сприятливий клімат? Стратегія відносин зміниться, виходячи з ситуації. Змінилася ситуація — зміниться і стратегія. Зрозуміло, що тепер йтиметься не про підготовку до членства, а про поетапний розвиток, поетапну підготовку. Хоч врешті-решт для вступу до ЄС особливої стратегії і непотрібно. Це питання насамперед внутрішнього розвитку — виконає Україна необхідні умови чи ні.