Недовгий вік популістів

Привид часто відвідує нових членів Європейського Союзу в Центральній Європі — привид популістського націоналізму. Партія «Право і справедливість» щойно перемогла на парламентських і президентських виборах у Польщі, тоді як популістські й націоналістичні політичні сили можуть перемогти на виборах в Угорщині, Чеській Республіці та Словаччині наступного року.

Упродовж 15 років Центральна Європа була зразковим студентом демократизації. Тепер, за словами колишнього чеського президента Вацлава Гавела, регіон може потрапити в пастку «задушливої атмосфери». Навіть наступник самого Гавела Вацлав Клаус нарікає на розмаїття культур і занепад традиційної європейської держави-нації. Що ж сталося?

Хоч як це парадоксально, ЄС, який вважається гарантією стабільності й прогресу, сам є частиною проблеми. Приваблені обіцянкою членства, країни, які вступили до ЄС минулого року, пережили 15 років соціальних, економічних, юридичних і політичних змін, масштаби яких були безпрецедентними в сучасній європейській історії. Державні установи були швидко модернізовані, була прийнята політична демократія й створена стандартна ринкова економіка. Але пересічні люди зазнали величезного тиску, щоб швидко й часом болісно пристосуватися до нових умов.

Поки членство в ЄС залишалося лише метою, воно мало дисциплінуючий вплив на політичні еліти регіону. Фактично обіцянка членства в ЄС тепер здається набагато ефективнішим засобом просування реформ, ніж саме членство: прагнення, на відміну від членства, надало ЄС набагато більше політичного впливу.

Безумовно, Польща, Чеська Республіка, Угорщина та Словаччина справедливо розглядали вступ до ЄС як акт політичної емансипації, й почали своє самоствердження як політично рівноправні партнери. У той же час, усі політичні партії, які привели їхні країни до ЄС, зазнали тиску, бо вони асоціювалися з проведенням болючих реформ.

Це очистило шлях для політичних діячів із простою ідеєю: нашим країнам набридла західна опіка й затягування пасків; настав час повернутися до наших національних цінностей і інтересів. Дехто ще перед вступом до ЄС попереджав про те, що їхні нації можуть втратити свої національні особливості. Як висловився президент Клаус, Чеська Республіка може «розчинитися в ЄС, як шматочок цукру в чашці кави».

Томаш Масарик, перший президент Чехословаччини після її утворення 1918 р., казав, що його країна була державою з демократичною формою правління, але «поки без демократів». Гавел робить подібні висновки, коли він попереджає про загрози націоналізму та популізму в регіоні.

На його думку, «старі» моделі політичної поведінки (деякі з яких є спадщиною ери, що передувала комунізму), що лежать в основі, були тимчасово відкинуті на задній план хвилею прозахідного громадянського лібералізму слідом за крахом комунізму в регіоні. Тепер старі моделі політичної поведінки повертаються на передній план.

Є також докази, що Гавел правий у своїх твердженнях про те, що відродження цих моделей є лише «похміллям» після 15 років тривалих — і травматичних — реформ. На відміну від періоду перед Другою світовою війною, коли спроби демократизації були підірвані підйомом авторитаризму в Німеччині, країни регіону нині повністю інтегровані в мережу дуже стійких західних демократичних держав. Спроби політичних партій укріпитися на грунті націоналізму, ксенофобії та популізму незабаром зіткнуться з обмеженнями, встановленими ЄС та іншими міжнародними організаціями.

Наприклад, обіцянки «Права і справедливості» знову запровадити смертну кару й повернути Польщу до її консервативних християнських джерел порушують норми ЄС і Ради Європи. Можна із цілковитою впевненістю передбачити, що польській «Четвертій Республіці», яку хотіла б побудувати ця партія, доведеться змиритися з обмеженим місцем для «християнського фундаменталізму» в Європі.

Те саме стосується й націоналізму Клауса: він може подобатися народному прошарку чеського провінціалізму, але навіть якщо консервативна Громадянська демократична партія, яку заснував Клаус, переможе на парламентських виборах наступного року, членство в ЄС стримає націоналістичні амбіції. Ліві популісти в Словаччині, представлені партією Роберта Фіко «Смер», яка набрала найбільшу кількість голосів в опитуваннях громадської думки перед майбутніми наступного року виборами, скоріш за все, матимуть той же результат.

Партія Віктора Орбана «Фідеш», яка може перемогти на виборах в Угорщині навесні наступного року, наводить особливо повчальний приклад. У середині 1990-х рр., перед тим як стати правлячою партією, вона відкрито потурала націоналістичним і популістським настроям, аби отримати найбільшу кількість голосів. Але на той час, коли 2002 р. її уряд змінила нинішня адміністрація під керівництвом соціалістів, позиція «Фідеш» стала цілком проєвропейською.

Іншими словами, тоді як популістські й націоналістичні сили цілком можуть отримати подальшу вигоду наступного року — навіть за допомогою об’єднання, як це зробила «Право і справедливість», з надто правими партіями з метою завоювати підтримку своїй політиці — Центральна Європа навряд чи повернеться до жорсткого націоналізму, через який колись вона мала погану славу. Гавел правий у тому, що регіон скоро протверезіє від свого політичного похмілля. Але, як і після справжнього похмілля, на нього не дуже приємно буде дивитися.

Їржі ПЕГЕ був головним політичним радником колишнього президента Чехії Вацлава Гавела, нині є політичним аналітиком і директором Нью-Йоркського університету в Празі.