Нові пропозиції фінансової допомоги Євросоюзу Україні
Оголошена реформа Європейської політики сусідства (ЄПС) та збільшення фінансової допомоги ЄС усім сусіднім країнам (додаткові 1,2 млрд євро на 2011—2013 рр.) актуалізували дискусії щодо ресурсів, пропонованих Києву Єврокомісією. Якщо додати до цього початок вирішальної фази роботи над новою фінансовою перспективою ЄС на 2014—2020 роки, то потреба аналізу нових можливостей України здобути підтримку з Брюсселя стає очевидною.
Під час публічного обговорення цієї проблеми висловлено чимало різних думок. Однак бракує чітко розставлених акцентів. Офіційний і неофіційний Київ небезпідставно заявляв про недостатній рівень допомоги з боку ЄС, але навіть ці кошти не було реалізовано повністю. Перш ніж розглянути нові пропозиції ЄК, слід придивитися до причин не зовсім успішного використання коштів Україною.
Насамперед ідеться про відсутність послідовних реформ в Україні, на які, власне, мають іти кошти. Критикуючи розмір допомоги ЄС, Київ забуває про основну її мету — ефективність внутрішніх перетворень в Україні. Навіть додержання так званих критеріїв відповідності першої бюджетної підтримки відбувалося геть нелегко. А епопею із Законом України «Про державні закупівлі» в Брюсселі не могли зрозуміти й поготів.
Причиною неналежних результатів допомоги є також низька активність Києва під час підготовки основних документів — Стратегічного документа, Індикативної програми та річних програм. Однак частково винна недосконалість самої процедури схвалення документів у ЄС. Ідеться про недостатнє врахування українських реалій під час визначення рамок допомоги.
Не меншим обмежувальним чинником є процедура реалізації коштів — надто бюрократизована і незрозуміла для багатьох потенційних бенефіціарів. Такий стан прямо пов’язано з неефективністю інформаційних заходів, які висвітлюють можливості ENPI. Європейська Комісія робила досі небагато для того, щоб зацікавити своєю пропозицією. Наприклад, про регулярні тренінги для державного і недержавного секторів щодо оформлення заяв на отримання грошей єврочиновники, здається, навіть і не думали. Слід піддати критиці й низьку динаміку роботи, пов’язаної з ENPI, яку провадить Делегація ЄК в Україні.
Багато суперечок спричиняє моніторинг прогресу окремих держав-сусідів. ЄК підкреслює, що розмір допомоги залежить від успішності реформ у країні та ефективності використання наданих коштів. Однак відкритої інформації про моніторинг явно бракує, що призводить до підозр у необ’єктивності й політизації оцінювання. А щорічні Country Progress Report мають занадто загальний характер.
Однією з основних причин низької успішності ENPI є порівняно слабка участь третього сектору у відповідних програмах. Зазначені вади б’ють в особливий спосіб саме по неурядових організаціях (НУО). Додатковою перешкодою є відсутність діалогу між ними і владою. В очах керманичів держави НУО не є рівноправним партнером — без натяжки можна констатувати, що офіційний Київ нехтує українським третім сектором. Інколи є підстави говорити навіть про навмисне обмеження його впливу. А вимушені спроби співпраці — надто непереконливі. Не слід забувати, що згідно з документами євроспільноти ініціатива в залученні НУО належить державі, а Делегація ЄК може залучати НУО лише в крайніх випадках — коли ці організації явно ігнорує влада. Якщо прикладом такого ігнорування має бути виключно лукашенківська Білорусь, то український третій сектор ще довго не скористається можливостями ENPI...
На тлі цих недоліків безперечним позитивом слід уважати виділення додаткових 1,2 млрд євро сусідам на 2011—2013 рр., а також датоване жовтнем 2009 року Повідомлення ЄК, де йдеться про залучення на потреби ЄПС «набагато більших коштів». Утім, поки що не ясно, чи вагомим буде збільшення допомоги окремим країнам, зокрема Україні. Відсутність конкретики компенсують вимогою суворішого, ніж досі, дотримання принципу «більше за більше»: розмір підтримки має залежати від успішності реформ. З огляду на поточні тенденції, це хороша новина для Києва. Варто наголосити, що ЄК попереджає про особливе значення розвитку демократії, а з цим останнім часом над Дніпром певні проблеми. Якби Брюссель уже тепер визначав жорсткі рамки допомоги, Київ не міг би розраховувати на багато. А така гнучкість сприяє тому, щоби збільшити допомогу згодом.
Ефективнішою обіцяє бути нова система моніторингу виконання ЄПС. ЄК наголошує, що варто зосереджувати увагу на низці конкретних цілей, які можна осягнути в короткій та середньотерміновій перспективі. На цьому грунтуватиметься оцінка успіхів країн-сусідів. Реформована ЄПС спробує відкрити нові можливості для НУО — проанонсовано створення Фонду підтримки демократії. Але схожий досвід Східного партнерства показав аж ніяк не оптимальні результати. Варто цим досвідом скористатися, щоб не повторювати тих самих помилок. Можливо, слушним нововведенням буде спрощення процедури отримання і реалізації коштів, про що йдеться в Повідомленні ЄК та ВПМВіПБ. Однак конкретика — ще попереду.
Загалом модернізована ЄПС не пропонує країнам СП геть нової якості. Якщо додати до цього дискусію про можливе перенесення частини коштів зі Сходу на Південь, то може скластися враження про нові можливості лише для південних сусідів. Насправді не все так погано. По-перше, кричущого дисбалансу у фінансуванні сусідів не станеться. Позиція Німеччини, Центральної і Північної Європи — запорука цього. По-друге, якісних новинок для держав СП не так уже й багато, але вони дуже важливі. І слід пам’ятати, що потенціал СП в теперішній формі не реалізується повною мірою. Чому ж таким нагальним має бути істотне оновлення форм допомоги?
Утім, багатонадійним для України є принцип «більше за більше». Найближчими роками перспективи успішних реформ у південних сусідів є дуже непевними. Питанням часу є розчарування цими країнами в ЄС — мабуть, значно виразніше за «втому» від України. Тож Києву варто зосередити увагу на повному використанні поточного потенціалу ЄПС, що дасть змогу крок за кроком нарощувати підтримку Брюсселя.
Додаткові 1,2 млрд євро допомоги сусідам ЄК, не надто певне збільшення допомоги після 2013 року й модернізація ЄПС — усе це явно не може задовольнити амбіцій Києва. Частина експертів, зокрема західних, зауважують, що пропонований варіант «сусідської» інтеграції може виявитися її імітацією. Принцип «більше за більше» вони оцінюють як спосіб ухилитися від розширення допомоги. Звичайно, такі побоювання мають право на існування, але не слід забувати про загальний контекст відносин сусідів, зокрема України, з ЄС. Беззаперечним є еволюційний, а не революційний характер цих відносин. І очікувати різкого прориву щонайменше наївно. Ще й без реформ — а їх ніхто не проведе за Україну. Тож і темпи еволюції залежать більшою мірою від Києва, ніж від Брюсселя.
Потреба покращити пропозиції ЄК не викликає сумнівів — особливо в контексті спрощення процедури залучення НУО та збільшення прозорості моніторингу. Але названі вади мають технічний характер. А відсутність справжніх реформ в Україні — гандж стратегічний. Бо як можна очікувати збільшення підтримки, не повністю дотримуючи критеріїв відповідності? Це ж одноцілість.
Те саме стосується й дотримання фундаментальних демократичних цінностей. До речі, над Дніпром належно не оцінили ще одного пункту пропозицій Брюсселя. Травневе Повідомлення ЄК та ВПМВіПБ нагадує східним сусідам (на відміну від південних), що цінності, про які йдеться у ст. 2. 8. і 49 Договору про ЄС, є провідними в політичній асоціації і економічній інтеграції в рамках СП. Варто нагадати, що ст. 49 дає право кожній європейській державі, яка дотримується згаданих цінностей, подавати заявку на членство в ЄС. Попередній варіант ЄПС заперечував посилання на цю статтю.
Єврокомісар з питань розширення і сусідства Ш. Фюле заявив, що «це проста констатація факту: східні сусіди мають європейські аспірації, південні — ні». Так, це ще не визнання перспективи членства. Це ще навіть не чіткий сигнал щодо європейського майбутнього. Але те, що передостанній шлагбаум перед здобуттям такої перспективи піднято, це точно. Від України залежить — підняти останній.
